Беральд. Оце, здається, й справді знаменитий лікар!
Арган. Еге… але він надто квапливий…
Беральд. Усі славнозвісні лікарі такі.
Арган. Відрізати одну руку й виколоти одне око для того, щоб друге поздоровшало! Я волію, щоб воно не почувало себе так добре. Нічого казати, добра операція, після якої зробишся кривим на око та безруким!
Туанетта (вдаючи, ніби говорить до когось). Добре, добре, йдіть здорові! Ніколи мені жартувати.
Арган. Що там таке?
Туанетта. Та отой ваш лікар хотів помацати мені пульс.
Арган. От так штука! В дев’яносто років!
Беральд. Слухайте-но, брате! Тепер, коли добродій Пургон посварився з вами, чи не дозволите ви мені сказати добре слово про партію, яку я маю на оці для моєї небоги?
Арган, Ні, брате, я вирішив віддати її до монастиря, раз вона не хоче мені коритися. Добре бачу, що тут заклюнулось якесь коханнячко. Я дізнався про одне таємне побачення, хоч ніхто ще й гадки про те не має.
Беральд. Ну що ж, брате! А як тут і є легеньке захоплення, то хіба ж це який злочин? Чи ж може те знеславити вас, коли все йдеться до такої чесної справи, як шлюб?
Арган. Будь-що-будь, брате, а вона стане черницею — це вирішена справа.
Беральд. Ви хочете цим комусь догодити.
Арган. Розумію, до чого ви хилите. Знову стара пісня, — моя дружина не дає вам спокою!
Беральд. Авжеж, брате, якщо говорити відверто, я саме вашу дружину маю на увазі. Не менше, ніж ваша вперта пристрасть до лікування, мене обурює й ваша вперта пристрасть до цієї жінки: бачити не можу, як ви сліпо лізете в усі ті пастки, які вона вам розставляє.
Туанетта. Ах, добродію, не кажіть такого про нашу пані! їй-право, це така жінка, про яку не можна сказати нічого лихого; жінка — нелукава й щира, а що вже кохає нашого пана, так кохає… І не сказати!
Apган. А попитайте в неї, як вона мене голубить…
Туанетта. Так, так…
Арган. Як її хвилює моя хвороба…
Туанетта. Атож, атож!
Арган. Як вона піклується, як вона дбає про мене!
Туанетта. Все так і є. (До Беральда). Хочете, я зараз зроблю так, що ви самі переконаєтесь і на власні очі побачите, як пані любить нашого пана. (До Аргана). Пане, дозвольте мені розкрити йому очі і з’ясувати йому його помилку.
Арган. Яким чином?
Туанетта. Пані зараз повернуться. Випростайтесь у цьому кріслі і прикиньтеся мертвим. Ось побачите, як вони тужитимуть, коли я їм про це скажу.
Арган. Гаразд.
Туанетта. Та тільки не давайте їм надто довго журитися, бо вони можуть померти з туги.
Арган. Добре, добре, я сам знаю, що слід робити.
Туанетта (до Беральда). А ви сховайтеся тим часом в цей куток.
Арган. А чи немає в тому якоїсь небезпеки, коли прикидаєшся мертвим?
Туанетта. Ні, ні! Яка там небезпека! Випростуйтеся мерщій! (Стиха). Та й приємно ж буде завдати сорому вашому братові! А ось і наша пані. Лежіть же тихесенько.
Туанетта (вдаючи, ніби не помічає Беліни). Ах! Боже мій! О, яке нещастя! І відкіля ця напасть на нас узялася!
Беліна. Що сталося, Туанетто?
Туанетта. Ах, ласкава пані!
Беліна. Та в чім річ?
Туанетта. Ваш чоловік помер!
Беліна. Мій чоловік помер?
Туанетта. Ой лишенько! Так, пані! Сердешний хазяїн заснув навіки!
Беліна. Напевне?
Туанетта. Напевне, Ніхто ще нічого про те не знає… Біля нього була я сама, більш нікого… На моїх руках зітхнув він востаннє… Ось він лежить тепер, лежить і не підведеться вже з цього крісла.
Беліна. Хвала тобі, боже! Нарешті з мене спав оцей важкий тягар! Яка ж ти дурна, Туанетто! Ну й чого ти ото так побиваєшся?
Туанетта. Я гадала, пані, що слід потужити…
Беліна. Годі, годі, не варто! Яка це втрата? До чого він був придатний на землі? Чоловік, що завжди тільки всіх турбував, — неохайний, бридкий, вічно з клістиром або якимись ліками в животі; чоловік, що вічно чхав, бухикав та плювався; дурний, набридливий, буркотливий, що тільки виварював з усіх воду та день і ніч лаяв служниць та лакеїв!..