Лагранж (з ціпком у руці). Ага-а! То ви тут, шахраї! Що це ви тут робите? Ми вже три години вас розшукуємо!
Маскаріль (якого лупцюють). Ай-ай-ай! Ви ж мені не казали, що й стусани будуть!
Жодле. Ай-ай-ай!
Лагранж. Ах, ви ж паскуди! То вам заманулося вдавати з себе вельможних панів?!
Дюкруазі. Це вам наукам в чужі черевики ніг не суньте.
Мадлон. Що все це означає?
Жодле. Ми побилися об заклад.
Като. Як! Ви дозволяєте себе бити?!
Маскаріль. О боже мій! Я хотів і взнаки, не давати, що я це помічаю, бо я дуже запальний і втратив би самовладання.
Мадлон. Стерпіти в нашій присутності таку наругу!
Маскаріль. Ет, пусте! Давайте краще танцювати. Ми з ними давні знайомі, а друзям не випадає сваритися за таку дурницю.
Лагранж. ІІу, мерзотники, годі! Зараз вам буде не до жартів, слово честі!.. А йдіть сюди, хлопці!
Входять троє або четверо кремезних хлопців.
Мадлон. Дозвольте, та як ви смієте зчиняти такий скандал у нашій господі?
Дюкруазі. Як, шановні панни! Та невже ж ви гадаєте, що ми можемо стерпіти, щоб наших лакеїв вітали краще, ніж нас, щоб вони амурилися з вами за наш рахунок, та маніжились отут, та з вами витанцьовували?
Мадлон. Ваші лакеї?
Лагранж. Так, наші лакеї. І це дуже негарно, дуже непристойно? вашого боку, що ви їх нам так розбещуєте!
Мадлон. О небо! Яка зухвалість!
Л агранж. Проте їм не пощастить більше пишатися в наших убраннях, щоб вам туману пускати; а якщо ви хочете їх кохати, то кохайте їх — прошу! — але заради їхніх чудових очей… Ну ж бо — роздягайте їх мерщій!
Жодле. Прощай, наше розкошування!
Маскаріль. І маркізові, й віконтові — кінець!
Дюкруазі. Ах, паскуди! Ви насмілюєтеся нас мавпувати! Ні, досить! Ідіть же та деінде пошукайте собі якої, принади, щоб на неї пішли ваші кралі.
Лагранж. Так, це вже занадто! Мало того, що захопили наше місце, та ще й убралися в нашу власну одежу!
Маскаріль. О фортуно! Яка ж ти зрадлива!
Дюкруазі. Мерщій. Скидайте з них усе до останньої нитки!
Лагранж. Зараз же прибрати всі ці речі, швидко! А тепер, ясні панни, «ваші кавалери вже мають нарешті свій природний вигляд, і ви можете й далі амуритися з ними скільки вам заманеться. Ми даємо вам цілковиту волю і запевняємо вас, що ми — добродій Дюкруазі і я — аніскілечки не будемо ревнувати.
Като. Ах, який конфуз!
Мадлон. Я ладна луснути з досади!
Один із скрипалів (до Маскаріля). Що ж це таке? А хто ж нам заплатить?
Маскаріль. Зверніться до пана віконта.
Один із скрипалів (до Жодле). Хто ж дасть нам грошей?
Жодле. Зверніться до пана маркіза.
Горжібюс. А, негідниці! Та й наробили ж ви мені сорому на ціле місто! Ну-ну! Цікаві речі почув я від цих добродіїв, що допіру звідси вийшли!
Мадлон. Ах, тату! Вони заподіяли нам страшну образу!
Горжібюс. «Образу»! «Образу»! Я й сам знаю, що це образа! А все через вашу пиндючність, гидкі дівчиська! Вони віддячили вам за вашу гостинність; образили їх ви, винні ви, а на мені окошилося, мене, нещасного, ввели в неславу!
Мадлон. О, присягаюся, ми помстимося за образу, а ні, то я помру з горя! А ви, негідники, насмілюєтеся ще стовбичити отут після такого зухвальства?
Маскаріль. Отак поводитись із маркізом! Ось що значить світ! Ледь не поталанило — і нас уже зневажають ті, хто ще так недавно захоплювався нами! Ходімо, друже! Ходім, пошукаємо собі щастя десь у іншому місці. Я добре бачу, що тут шанують і люблять лише облудну пишноту, а голу доброчесність зневажають!
Один із скрипалів. Пане, чи не заплатите ви нам замість них за те, що ми тут грали?
Горжібюс (б’ючи їх). Гаразд, гаразд! Зараз заплачу, і ось якою монетою! А ви, паскудні дівчиська, скажіть спасибі, що я й вам не полатав так само боків. Тепер нам усі проходу не даватимуть, посміховище з нас робитимуть — ось до чого довели ваші химери та ваше безглуздя! Геть з моїх очей, мерзенні! Згиньте, пропадіть навіки! (Сам). А вас, що спричинилися до їхнього безумства, вас, дурні витребеньки, згубні забавки дозвільних умів неприторенних ледацюг: романи, вірші, пісні, сонети й куплети, — нехай вас чорти візьмуть!