ТАРТЮФ, АБО Ж ОБЛУДНИК
Комедія на п’ять дій
Переклав Володимир Самійленко
ДІЙОВІ ОСОБИ
Пані Пернель — Оргонова мати.
Оргон.
Ельміра — його жінка.
Даміс
Мар’яна
— Оргонові діти.
Валер — закоханий у Мар’яну.
Клеант — Ельмірин брат.
Тартюф — фальшивий святенник.
Доріна — служниця Мар’яни.
Пан Лояль — судовий пристав.
Поліцай.
Фліпота — челядка пані Пернель.
Діється в Парижі, в Оргоновім домі.
ДІЯ ПЕРША
Пані Пернель
Ходім, Фліпото; йди ж! Не хочу тут баритись.
Ельміра
Так прудко ви йдете, що нам не поспішитись.
Пані Пернель
Ви далі вже не йдіть, невісточко моя,
Бо церемоній цих зовсім не хочу я.
Ельміра
Звичайність так велить, а ще ж ви наша мати.
Але скажіть: чого вам хутко так тікати?
Пані Пернель
Бо надивилася на цей розгардіяш.
Щоб догодить мені — є клопіт, та не ваш;
Тому від вас я йду свого спокою ради,
Бо тут сміється всяк із кожної поради,
Мені ваги нема, та й не мовчить ніхто.
Та це ж не інше що, як двір царя Пето!
Доріна
Коли…
Пані Пернель
Голубочко! Ти дуже язиката.
Сваволі й смілості в тобі якраз до ката.
Ти думаєш, що всім язик потрібен твій.
Даміс
Але…
Пані Пернель
А ти зовсім, мій синочку, дурний, —
Я це кажу тобі, як баба до онука,
Що з тебе виросте ледащо й ледарюка,
Твоєму батькові казала я давно,
І виріс ти йому на горенько одно.
Мар’яна
Мені…
Пані Пернель
А ви, його сестричка, — ви плохенькі,
Мов тихая вода, такі собі тихенькі,
Але в такій воді якраз сидять чорти,
І ваших норовів не можу я знести.
Ельміра
Та ви-бо…
Пані Пернель
Вибачай, невісточко кохана,
А ти поводишся таки зовсім погано.
Тепер для їх обох ти матір’ю єси.
Який же приклад їм собою ти даси?
Марнуєш гроші так, що це мене вражає,
Вбираєшся, немов княгиня та. Хто дбає,
Аби одно своє подружжя чарувать,
Прикрас таких повік не стане начіплять.
Клеант
Ось слухайте…
Пані Пернель
А ви, невістчин любий брате, —
Я рада вас любить, кохати, шанувати,
Але якби це я Оргоном тут була,
То стежечка до нас для вас би заросла.
Ви всіх навчаєте, як треба жити… Пане!
Адже ж хто має честь, той слухать вас не стане.
Це, може, прикро вам? Це вас не потіша?
Що ж, правду я люблю: така моя душа.
Даміс
От любий ваш Тартюф без хиби та без вади…
Пані Пернель
Його послухатись усякий був би радий.
Мене те гніває, що кожний дурень звик
Про нього розпускать нікчемний свій язик.
Даміс
Чи стану я терпіть, щоб шельма ця побожна
Забрала всіх до рук, що й писнути не можна!
Що, як цей любий пан ухвали нам не дасть,
То вже й побавитись не вільно? От напасть!
Доріна
Як слухати його, та ще й пойняти віри,
Що б ми не діяли, ми чисті бузувіри,
Бо гострий критик цей огудить нас усіх.
Пані Пернель
І все, що гудить він, — то є правдивий гріх,
За ним ви зможете до раю доступити.
Чи син мій вас не вчив, як слід його любити?
Даміс
Ні, сила батькова не здужавшого,
Щоб я хоч трошечки любити міг його.