Доріна
От і рятунок є, а я то й не туди…
Умерти, та й зараз позбутися біди.
Чого ж вам треба ще? Це думка пречудова.
Мене аж гніває така нікчемна мова!
Мар’яна
Доріно, що ж це ти розгнівана така?
Невже тобі дарма недоленька людська?
Доріна
Мені дарма про тих, що плещуть не до речі
І так покірливо беруть біду на плечі.
Мар’яна
Так серце, бач, моє таке вже боязке.
Доріна
Любов йому велить, щоб сталося тривке.
Мар’яна
Хіба ж мою любов що-небудь одмінило?
А батька вмовити — то це ж Валера діло.
Доріна
Але як батько ваш такий цупкий удавсь,
Ще й у Тартюфа так завзято закохавсь,
А слово першеє схотів тепер зламати —
Скажіть, чи то ж Валер у тому винуватий?
Мар’яна
Коли відмовою тому я відповім,
Я людям покажу, хто в серці е моїм.
Як ради нього я, хоч любий він без краю,
Повинність доччину й дівочий стид зламаю?
Чи хочеш, щоб любов мою перед людьми…
Доріна
Ні, ні, не хочу; що ж, я бачу — ви самі
Тартюфа вибрали. Це помилка велика —
Не радить брати вам такого чоловіка.
Навіщо воювать із вашим почуттям?
Це буде партія корисна дуже вам.
Тартюф — ого! Чи бач? А це хіба дурниця?
Бо пан Тартюф, нехай йому все добре сниться,
Ще хоч куди, таки хвороба не взяла.
І з ним побратися — то честь хіба мала?
Про нього слава йде геть по всьому народу,
Він роду панського, він гарний і на вроду:
Там ушка аж горять, а вид немов цвіте.
Ви в щасті цілий вік із ним проживете.
Мар’яна
О боже!
Доріна
Для душі то втіха немаленька
Тулити любого Тартюфіа до серденька.
Мар’яна
Ой, годі вже, не рви душі моєї вкрай,
А краще помочі для мене пошукай.
Я згоджуюсь на все, що скажеш ти робити,
Доріна
Ви батенька свого повинні вдовольнити,
Коли б і мавпу він подружжям вам нарік.
Не плачте ж; доля вам дає щасливий вік,
Ви к ночі в’їдете в його глухе містечко,
Дядьків і братиків чимале там гніздечко,
Ви ж дбати будете на тії всі роти.
А як у вищий світ ви схочете ввійти,
То в гості підете собі шукати втіхи
До пані мерихи або до судіїхи,
Вони ж на складаний стілець посадять вас,
А прийде карнавал — ото веселий час!
Великий бал, музик аж дві кози заграє,
А то й кумедія з паяцом завітає.
Коли ж ваш чоловік…
Мар’яна
Мене вбиваєш ти,
А не подумаєш чим-небудь помогти.
Доріна
Ні, вибачайте.
Мар’яна
Ох, Доріно, бога ради!
Доріна
Ні, хай на кару вам це прийде без завади!
Мар’яна
Доріно!
Доріна
Ні.
Мар’яна
Але наважусь я відкрить.
Доріна
Тартюф ваш чоловік; беріть його, беріть.
Мар’яна
Будь ласка, я ж тобі одній усе звіряю.
Доріна
Ви потартюфитесь, я в тому присягаю.
Мар’яна
Як так, коли в тобі не бачу я жалю,
Нехай же мука та страшна, що я терплю,
Навчить мене, відкіль рятунку дожидати.
Я знаю, чим своє все лихо враз порвати.
(Хоче вийти).
Доріна
Верніться, годі вже; минувся весь мій гнів.
Дарма про все, а вас усяк би пожалів.
Мар’яна
Доріно, як мені такі терпіти муки,
То краще я сама здійму на себе руки.
Доріна
Ось не журіться-бо; скрутнувши де-не-де,
Ми не дамось. Але коханий ваш іде.
Валер
Оце недавно тут почув я вісті, пані,
Цілком мені нові і… певно, непогані.
Мар’яна
Що саме?
Валер
Про шлюб ваш з Тартюфом.
Мар’яна
Батько мій
Зробити це поклав у голові своїй.
Валер
Ваш батько?
Мар’яна
Він тепер із думкою новою,
Про це він розмовляв якраз отут зо мною.