Щоб сталось так, як вам обіцяно давно.
Ми в братові її підбудим духу, може,
Та й мачуха її нам, певно, допоможе.
Прощайте!
Валер
(до Мар'яни)
Що б ми всі не вдіяли гуртом.
Мої надії всі, по правді, в вас цілком.
Мар’яна
(до Валера)
Чи зникне, а чи ні та батькова химера,
Але як вийду я, то тільки за Валера,
Валер
Який же радий я! Так я вже можу ждать?..
Доріна
Ох, ці закохані ніколи не скінчать!
Ідіть, кажу!
Валер
(вертається)
Тепер…
Доріна
Чи він же перестане?
От ваші двері, йдіть. А от і ваші, пане.
(Бере їх за плечі й розводить у різні боки).
ДІЯ ТРЕТЯ
Даміс
Нехай мене поб'є на цьому місці грім,
Хай лають і кленуть мене на світі всім,
Якщо з поваги я чи з остраху до влади
На цього злодія не дам собі поради!
Доріна
Будь ласка, втіштеся й не гнівайтесь притьмом.
Ваш батько поки що говорить язиком;
Не все те робиться, що раді ми сказати.
До діла від думок далеко ще чвалати.
Даміс
Тартюфа викрити я хочу на брехні…
Коли б на самоті зустрівся він мені!
Доріна
Помалу з ним, та ще не будьте й з батьком жвавії
Хай ваша мачуха орудує в цій справі,
Бо на Тартюфів ум вона вже має вплив.
Що б не порадила вона, він все б зробив.
Здається, що вона його приворожила.
Дай, боже, щоб се так! Була б то річ до діла.
Для ваших справ вона розмови з ним шука,
Щоб знати про той шлюб, що вас тепер ляка.
Про почуття його дізнатись і сказати,
Яке розладдя в нас із того може стати,
Як не відкинеться від сватання свого.
Тепер він молиться, казав слуга його,
Але сюди прийти він має за хвилину!
Так ви вже йдіть собі, а я його зустріну.
Даміс
Я тут зостануся, як будуть розмовлять.
Доріна
Їм треба буть самим,
Даміс
То можу ж я й мовчать.
Доріна
Жартуєте? Ні, ви палкі занадто в гніві…
Всю справу зіпсують такі, як ви, дражливі..
Ідіть.
Даміс
Я нищечком послухаю розмов.
Доріна
Який-бо ви! Та йдіть, бо він уже прийшов.
Даміс ховається в кабінет, що в глибині сцени;
Тартюф
(побачивши Доріну, голосно говорить до свого лакея, що лишився за лаштунками)
Лоране! Бережіть мою волосяницю
І покаянний бич… Моліться, хай десницю
Господь зведе на вас, а я вже мушу йти
До в’язнів — лепту їм убогу принести.
Доріна
(набік)
У лицемірстві він не знайде, певно, краю.
Тартюф
Чого вам?
Доріна
Хочу я…
Тартюф
(виймає з кишені хусточку)
О боже мій! Благаю,
Візьміть цю хусточку, та вже тоді й кажіть.
Доріна
Що? Як?
Тартюф
Візьміть її та груди обіпніть.
Ви так одягнені, що це вражає душу,
Думки ж нечисті я від себе гнати мушу.
Доріна
Еге, як бачу я, слабенька в вас душа.
Жіноче тіло вас так легко спокуша.
Який це в вас горить огонь несамовитий?
А от мене зовсім не легко спокусити.
Хоч голі б ви були від п’ят до голови,
Мене б нітрішечки не спокусили ви.
Тартюф
В розмовах трохи більш собі шукайте впину,
А як не хочете, то я вас тут покину.
Доріна
Ні, я сама піду і вам тут спокій дам;
Я тільки пару слів сказати маю вам,
Що пані от сюди з своєї прийде хати
У вас короткої розмови попрохати.
Тартюф
Ох, згоджуюсь.
Доріна
(набік)
Чи бач — увесь аж заяснів!
Так от що: здогад мій, як бачу, не змилив.
Тартюф
Чи хутко прийде?
Доріна
От неначе вже й надходить,
Так, це вона; піду ж, щоб вам не перешкодить.