І помста праведна злочинця не мине.
Чого ще ждати вам? Не буду я баритись
І саме от тепер я можу вдовольнитись.
Даміс
Ви саме в час прийшли, щоб тут від нас почуть
Цікаву річ, яка здивує вас, мабуть.
Ви за свою любов діждалися заплати;
Цей пан уміє вас за ласку шанувати,
І в щирості своїй за все добро, що мав,
Сплямити вашу честь добродій забажав.
Я сам піймав його на цьому місці, тату,
Він пані визнавав любов свою прокляту.
Її душа м’яка і вдача мовчазна,
І скрити це від вас наважилась вона;
Але, по-моєму, це просто необачність,
І не сказати вам — була б до вас невдячність.
Ельміра
Про річ таку дрібну звичайно всі мовчать
І чоловікові спокою не мутять.
Від того наша честь іще не може впасти,
Як боронитися ми вмієм од напасті.
А ви, Дамісе, теж промовчати б могли,
Якби мені ваги хоч трохи надали.
Оргон
Невже це правда все, що чув я? О мій боже!
Тартюф
Так, милий брате, я створіння зле, негоже,
Такого грішника ще в світі не було,
Мізерне серце це гидотою пройшло;
Я все моє життя проводив у болоті,
Кохався над усе в злочинстві та мерзоті,
І бачу я, що бог, усіх моїх гріхів
Не стерпівши, мене скарати захотів.
Хай надають мені ще більш гріхів і бруду, —
Я боронитися не зважусь і не буду;
А ви тому всьому, що кажуть, віри йміть
І в гніві вашому злочинця проженіть!
І скільки б сорому від вас мені не впало,
Скажу я, що його мені ще буде мало.
Оргон
(до сина)
Ах ти, розбійнику! Чи в тебе сором єсть
Такій святій душі оббріхувати честь!
Даміс
Невже ви здаєтесь на хитру цю личину
І віри не ймете?..
Оргон
Замовкни, вражий сину!
Тартюф
Нехай говорить він, не бороніть йому,
І що б він не сказав, ви віри йміть тому.
Навіщо ви мене так судите прихильно?
Про чесноту мою непевним бути вільно.
Чи ви звіряєтесь на те, чим я здаюсь?
Від того кращим я нітрохи не зроблюсь.
Моє обличчя вас негоже ошукало,
А справжнього добра в мене занадто мало.
Мов добрий чоловік, сподобавсь я усім.
Але, по щирості, нікчемний я зовсім.
(До Даміса).
Так, синочку, скажіть, що зовсім я пропащий.
Що зрадник, злодій я, розбійник непутящий;
Знайдіть мені ще більш образливе ім’я, —
Не сперечатимусь, бо винен тільки я.
І я навколішках ганьбу приймати буду,
Як кару за гріхи від праведного суду.
Оргон
(до Тартюфа)
Доволі, братику.
(До сина)
Чи, в тебе є душа?
Даміс
Як! Невже вас серце поруша?
Оргон
Цить, бидло!.. Встаньте-бо, мій брате милостивий.
(До сина).
Мерзенний!
Даміс
Він…
Оргон
Мовчи!
Даміс
То це за мій правдивий…
Оргон
Мовчи, бо я тобі всі руки потрощу.
Тартюф
Я ради господа того не попущу.
Вгамуйтесь, брате; перш прийму я всі напасті,
Ніж з голови його дам волосині впасти.
Оргон
(до сина)
Невдячний!
Тартюф
Згляньтеся на нього; от я сам
Навколішки стаю…
(Падає на коліна).
Оргон
(твою на колінах, до Тартюфа)
О боже!.. Годі вам…
(До сина). Ледащо! Подивись!
Даміс
То…
Оргон
Цить!
Даміс
Як?
Оргон
Цить! Ні слова!
Неславити його твоя душа готова.
Я знаю, за що ви на його встаєте,
І жінка, й діти — всі його ви цькуєте.
Вам сорому нема всіх заходів ужити,
Щоб цей побожний пан не став у мене жити.
Але всім заходам не вигнати його;
Його я пригорну до серденька мого
І, щоб приборкати лиху мою родину,
За його я віддам дочку мою єдину.
Даміс
Чи ви примусите, що згодиться вона?
Оргон
Сьогодні ввечері, нечемо навісна!