Шарлотта. Чи ти ба!
П’єро. Ого! Хрест мене вбий, отам би йому й каюк, коли б не я.
Шарлотта. Він ще й досі в тебе голий сидить, гаг П’єро?
П’єро. Овва! Де ж пак! Вони його при нас знову ж таки вичепурили. Господи боженьку ти мій, зроду-звіку й видом не видав я, щоб отак убиралися! Скільки там усього поначіплювано та понашивано, скільки там різних гудзиків у тих вельможних панів! Їй-право, я б у всьому тому заплутався; як глянув, то так мені в очах і потемніло, аж очманів!.. Бач, Шарлотто, волосся в них таке, що саме на голові не тримається; вони його напинають на голову, мов той каптур з кужелини. А на сорочках у них такі рукави просторі, що ми з тобою вільно туди залізли б — і ти, і я. Замість штанів у них якась фартушина, така велика-превелика, як великий піст; замість камзола — коротенькі курточки, що не доходять їм навіть і де пупа; а замість коміра — велика хустина на шиї, мережчата, ще й з чотирма здоровецькими китицями з полотна, що просто на череві їм теліпаються. А ще в них сила-силенна комірців — та таких манесеньких та вузесеньких — на рукавах, а на ногах у них — цілі діжки, ще й пасаманом пообшивані, і на всьому тому стільки стрічок, стільки стрічок, що аж жаль бере! Навіть черевики стрічками обтикано і вздовж, і впоперек!.. Та так їх припасовано, що я, взувши їх, безпремінно скрутив би собі в'язи.
Шарлотта. Їй-бо, П’єро, треба б мені піти та глянути на це хоч одним оком.
П’єро. Ой, та ти вперед послухай, Шарлотто! Я маю щось тобі сказати, чуєш!
Шарлотта. Ну, що там таке? Кажи мерщій!
П’єро. Бач, Шарлотто… я мушу, як то кажуть, відкрити перед тобою моє серце. Я тебе люблю, ти ж це добре знаєш, і збираюся з тобою побратися; та тільки, їй-право, я з тебе невдоволений.
Шарлотта. Що, що?! Це з якої ж то причини?
П’єро. А з такої, що ти мені жалю завдаєш, їй-бо, що так.
Шарлотта. Чим же то я тобі жалю завдаю?
П’єро. А тим; що не Любиш ти мене анітрошечки.
Шарлотта. Ай-ай-ай! Оце й усе?
П’єро. Атож, оце й усе! Доволі з мене й цього!
Шарлотта. Боже мій, П’єро, ти мені завжди після неї та й знов тієї ж співаєш!
П’єро. Я тобі завжди тієї ж співаю, бо ж у нас із тобою завжди одне, завжди те ж саме, а коли б у нас завжди того ж самого не було, то я б тобі завжди після тієї та й знов тієї ж не співав!
Шарлотта. Та й чого ж тобі треба? Чого ти хочеш?
П’єро. Сто чортів! Я хочу, щоб ти мене любила!
Шарлотта. А хіба ж я тебе не люблю?
П’єро. Ні, ти мене не любиш, а я от, як не перервуся, намагаюся з усіх сил, щоб ти мене полюбила. Я купую тобі, не перечачи, стрічки в усіх крамарів, що до нас заходять; мало собі в’язи не скручую, щоб дроздів-співунів для тебе дерти; наймаю музик, щоб грали на день твого святого, — і все це ні до чого, немов я б’юся головою об стіну. Знаєш, недобре й нечесно — не любити людей, які нас люблять.
Шарлотта. Боже мій, адже ж і я тебе люблю…
П’єро. Еге ж, еге ж, добре ти мене любиш, нема що й казати!
Шарлотта. Та як же. тебе любити, ну? Чого ти хочеш?
П’єро. Я хочу, щоб мене любили так, як люблять усі люди, коли вони люблять як слід.
Шарлотта. А хіба ж я не люблю тебе як слід?
П’єро. Ні. Коли кохання є, то його добре видко, і яких тільки штук тоді не витинають — на тисячі ладів — із тими, кого кохають від щирого серця! Глянь-но на оту гладку Томассу, що втіпалася в молодого Робена; одно коло нього, одно все в’ється, все зачіпає його щохвилини, зовсім не дає йому спокою. Пройде проз нього та й встругне якусь штуку: чи то по потилиці його загилить, чи то — оце недавнечко — сидів він собі на ослоні, а вона як висмикне ослін той з-під нього, то так він і простягся на увесь зріст на долівці. Оце любощі, оце милування!.. А ти зроду й словечка до мене не промовиш, немов колода яка нечуственна!.. Я разів із двадцять проз тебе пройду, а ти й з місця не зрушишся, щоб хоч злегенька ляснути мене по спині чи то озватися до мене яким словечком. Ет, к лихій матері! Як собі хочеш, а так не годиться! Холодна в тебе кров, дівчино, та й уже!
Шарлотта. Нічого не вдієш! Таку вже маю вдачу… Не можу ж я себе переробити!
П’єро. Вдача тут ні до чого! Коли хто з ким любиться, будь-що-будь, а критися з тим він не здолає, завжди чимось виявить, що в нього на серці.