Сганарель (зупиняючи Шарлотту й Матюріну). Ах, бідолашні ж ви, дівчаточка! Шкода мені вас, — які ж бо ви простосердні!.. Не можу я дивитися, як ви самі на свою голову лихо накликаєте. Стережіться!.. Повірте мені і одна, й друга: не слухайте ви усіх отих казок, які вам у вуха натуркують, та живіть собі на селі, як і досі.
Дон Жуан (у глибині сцени, до себе). Хотів би я знати, чому Сганарель не пішов за мною?
Сганарель. Мій господар — дурисвіт; у нього на думці тільки одне: як би вас обох одурити… Адже ж він одурив уже багато інших. Він — всесвітній жених, він ладен з усіма одружитися, і… (Помітивши Дон Жуана), Але ж це неправда; і якщо-хтось вам таке говоритиме, скажіть йому, що він бреше. Мій господар — зовсім не всесвітній жених, він зовсім не дурисвіт; він і думки такої не має, щоб вас обхитрувати, і зроду він нікого не дурив. А, та осьдечки й він; запитайте ліпше в нього самого…
Дон Жуан (дивлячись на Сганареля й запідозривший, що той щось про нього сказав). Та-ак!
Сганарель. Пане, скрізь по світах сила-силенна злих язиків, отож я й хотів запобігти поговору; я втовкмачував їм обом, що коли, мовляв, вони від когось почують про вас лихе, то хай таким брехням не вірять, хай кажуть навпростець, що той бреше!
Дон Жуан. Сганарелю!
Сганарель (до Шарлотти й Матюріни). Атож, господар мій — людина чесна; я вам у цьому даю запоруку.
Дон Жуан. Гм-гм!..
Сганарель. То лише самі зухвальці…
Ла Раме (нишком Дон Жуанові). Пане, я прибіг вас остерегти: вам тут бути небезпечно.
Дон Жуан. Що сталося?
Ла Раме. Дванадцятеро вершників шукають вас і от-от примчать сюди; я не знаю, як їм пощастило узяти ваш слід; але я прочув цю новину від одного селянина, що здибався їм дорогою: вони розпитували його про вас і описували йому ваші прикмети. Не гайте часу, вони вже близько! Тікайте мерщій, а ні, то буде пізно…
Дон Жуан (до Шарлотти й Матюріни). Негайна справа примушує мене виїхати звідси, але проїду вас не забувати моєї обіцянки і вірити, що не пізніше завтрашнього вечора я подам вам про себе звістку.
Дон Жуан. Оскільки сили тут нерівні, треба вдатися до хитрощів і спритно викрутитися від напасті, що женеться за мною. Я хочу, щоб Сганарель переодягся в моє вбрання, а я…
Сганарель. Ви глузуєте, пане! Важити своїм життям?! Та вони ж мене вб’ють у вашому вбранні, і…
Дон Жуан. Мерщій! Я ще роблю тобі надто велику честь!.. Щасливий той слуга, якому випала славетна доля — накласти головою за свого господаря!
Сганарель. Красненько вам дякую за таку честь! (Сам). О небо! Якщо вже запахло смертю, даруй мені свою велику ласку: не попусти, щоб мене вважали за іншого!
ДІЯ ТРЕТЯ
Сцена являє собою ліс.
Сганарель. Далебі, пане, ви повинні визнати, що таки моя була правда і що тепер ми обоє переодягнися напрочуд спритно — ніхто не вчепиться! Ваш перший задум був зовсім негодящий, а ця одежина ховає нас багато краще, ніж усе те, що ви тоді збиралися — робити.
Дон Жуан. Ти й справді виглядаєш хоч куди! Але де ж це ти викопав таке химерне вбрання?
Сганарель. Де? Це одяг якогось старого лікаря; його було заставлено в одному місці, а я його там надибав та й викупив, і довелося мені віддати за нього чимало грошей. А знаєте, пане, в цьому одязі мене вже шанують: кого не стріну — усі що мене вітаються, ще й поради в мене прохають, як у тямущої людини.
Дон Жуан. Як то?
Сганарель. Чоловік п’ять, а мо’ й шість селян та селянок напосідалися на. мене, коли я проходив, щоб я їм прираяв щось помічне від різних хвороб.
Дон Жуан. І ти їм, звичайно, сказав, що ти ні бе ні ме у тому не тямиш?
Сганарель. Я?.. Та зроду-звіку! Я вирішив підтримати честь мого вбрання і через те кожного вислухав, побалакав із ними про їхні хвороби і кожному прописав лікування.