Альсест
(сидячи)
Лишіть мене в спокої!
Філінт
Чому химерною неласкою такою…
Альсест
Ідіть собі, прошу, не тратьте зайвих слів.
Філінт
Раніш би вислухать, ніж удаваться в гнів.
Альсест
Ні, хочу гніватись, а слухать не бажаю.
Філінт
Як розуміти вас — я, далебі, не знаю,
І хоч ми друзями віддавна нареклись…
Альсест
Я — друг вам? Запишіть, що то було колись!
Так, досі в злагоді жили ми і в любові, —
А як побачив я, на що есте готові,
То приязнь унівець розбилася моя:
В серцях зіпсованих не хочу місця я.
Філінт
Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?
Альсест
На місці вашому волів би я не жити!
Хто чинить так, як ви, — пошани хай не жде
У чесних він людей презирство лиш найде,
Я ж бачив, як того ви стріли чоловіка.
Шаноба тут яка, любов яка велика
Була проявлена! А скільки присягань,
Обітниць голосних і приязних зізнань,
Що ви з обіймами палкими їх мішали!
А скоро вийшов він, — ви ледве пригадали,
Як на ім’я йому і що то за один, —
І вже нітрошечки вас не обходить він.
До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть
Так душу лестками фальшивими неславить.
Коли б судилося таке мені вчинить,
То я повісився б із того горя вмить!
Філінт
Причин не бачу я до вироку такого
І пом’якшить його благаю вас, на бога;
Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшні,
І ще не вішаться дозвольте ви мені.
Альсест
Невчасно спала вам охота жартувати!
Філінт
Чого ж вам хочеться, цікавий би я знати?
Альсест
Я хочу щирості, щоб слово ні одно
Не вилітало з уст, як не з душі воно.
Філінт
Коли обійме нас, вітаючи, знайомий,
Так само обійнять повинні і його ми;
Зізнання сипле він, обіцянки склада —
Те саме й нам робить, звичайно, випада,
Альсест
Ні! Ворог тої я ганебної методи,
Що в ній кохаються нікчемні слуги моди;
У світі над усе найгірш я не злюбив
Манірні витівки отих балакунів,
Лепетунів гидких, которі в марній мові
Усе на світі нам пообіцять готові
І компліментами ладні стрічати всіх,
А що ти, хто ти е — однаково для них!
Ну, що потому нам, коли нас хто вітає
І приязнь, і любов, і шану виявляє,
І слів не добере до пишної хвали, —
А тільки ми на крок од його відійшли,
І він негідника улещує так само!
Це ж сором! Це ганьба! Як тішиться словами
Гучними й красними, коли, на глум і сміх,
Усьому світові почути можна їх?
Шаноби на землі нема без переваги,
Хто поважає всіх, не знає той поваги.
Коли вдаєтесь ви у моду цю лиху,
До біса! Спільного не знати нам шляху!
У вас прислужливість — неначе крам роздрібний
Мені ж загальний друг у друзі непотрібний.
Якщо вам рівні всі, то мовлю навпростець:
Дружінню нашому і злагоді кінець!
Філінт
У колі вищому ми місце посідаєм —
І, певне ж, мусимо коритися звичаям.
Альсест
Ні, ні! Карати ми повинні без вагань
Ганебний вимін цей олживих вихвалянь,
Людьми буть чесними, неправді не служити
І скрізь по щирості, по правді говорити,
Що з серця не іде — ніколи не казать
І почуттів своїх під маску не ховать.
Філінт
А єсть же випадки, як мова та сердечна
Виходить і смішна, і зовсім недоречна.
Буває — я прошу не брати цього в гнів, —
Коли розумний той, хто думку потаїв.
Ну, чи ж годилось би, зміркуйте пак самі ви,
Щоб завжди ми були одверті та правдиві?
Невже коли нам хто нелюбий між людьми,
То це й освідчити йому повинні ви?
Альсест
Так.
Філінт
Що? Емілії старій би ви сказали,
Що кокетерія уже їй не пристала
І що фарбується вона собі на стид?
Альсест
Авжеж.
Філінт
Що Дорілас давно усім набрид,
Що варить при дворі із кожного він воду,
З одваги чванячись та з діл свойого роду?
Альсест
Сказав би.
Філінт
Жарти це!