І приязні од вас високий дар прийнять.
Належне раз у раз я віддаю заслугам
І прагну, щоб мене ви йменували другом.
А хто відомий так поміж людьми, як я,
Той, певне, на таке заслужує ім’я.
Альсест замислився і ніби зовсім не зважає на Оронтову мову.
До вас повів я річ, вельмишановний пане.
Альсест
До мене, пане мій?
Оронт
Чи вам це не бажане?
Альсест
Та ні, — а тільки я… Почесні ті слова —
Річ несподівана для мене і нова.
Оронт
Шаноба хай моя вас, пане, не дивує:
З усіх вона людей найбільше вам пасує.
Альсест
Мій пане…
Оронт
Хай би хто всю Францію зійшов
Вартнішої за вас людини б не найшов.
Альсест
Мій пане…
Оронт
Хай мене поб’є небесний грім,
Коли злукавив я у слові хоч однім.
Дозвольте ж вас обнять і приязнь освятити
Щоб пишно розцвіли її незрадні квіти.
От вам рука моя — міцний і певний знак
Любові…
Альсест
Пане мій…
Оронт
Що ви сказали? Як?
Зрікаєтеся ви?
Альсест
Та зважте — чи ж годиться
Так оголошувать на людях таємниці,
Словами гратися, на вітер кидать їх?
Щоб до визнань дійти і до похвал таких,
Раніш не вадило б спізнать один одного І тим для приязні уторувать дорогу.
А так — не відавши, які ми удались, — Глядімо, щоб, бува, не каяться колись!
Оронт
До діла сказано. Та я за річ такую
І за такі думки ще глибше вас шаную!
А поки прийде той дружіння світлий час,
Слуга й тепер уже найнижчий перед вас.
Коли улаштувати щось треба при дворі вам,
То я й порадою допоможу, і впливом:
Чималу, далебі, відограю там роль,
І над усіх мене шанує сам король.
Я радий повсякчас вам стати у пригоді,
А що цінителів таких шукати годі,
Що всім відомий смак і розум ваш тонкий, —
Насмілюся сонет вам прочитати свій
І тим до приязні підвалини зміцнити.
Альсест
Мій пане, в тих речах не годен я судити,
Даруйте…
Філінт Та чому ж…
Альсест
Великий маю гріх:
Занадто щирий я у присудах своїх.
Оронт
Я й прагну щирості. Мене б ви засмутили,
Якби од мене щось лукаво потаїли.
Лиш на одвертого я важу судію.
Альсест
Як так, добродію, то що ж — я пристаю.
Оронт
Сонет… Бо це сонет… Надія… Це до пані,
Що в серці деякі збудила сподівання…
Надія… — пишних слів, проречисто-гучних,
Нема в цих віршиках і ніжних, і сумних…
Альсест
Ми те побачимо.
Оронт
Надія… Чи ж несмілим
Потраплю слухачам я догодити стилем
І чи вдалось мені належних слів добрать?..
Альсест
Побачимо.
Оронт
Іще насмілюся додать:
За чверть години це я встиг скомпонувати.
Альсест
Не в часі сила там, де йде про результати.
Оронт
(читає)
Надія серце людське веселить
І душу розважає у печалі,
Та сумно нам, Філідо, зрозуміть,
Що не прийде по ній нічого далі.
Філінт
Я зачарований уже від перших слів!
Альсест
(тихо)
Ви зачаровані! І грім вас не убив!
Оронт
Прихильність появили ви в речах,
Та нині з того я вже не радію:
Ах, краще б ви скупі були в дарах,
Ніж мали тільки дарувать надію.
Філінт
В яку гармонію укладено рядки ці!
Альсест
(тихо)
До лиха! Хвалите нечувані дурниці!
Оронт
Коли в чеканні невеселі дні
Судила доля зводити мені,
То краще з білим світом розлучитись.
Дарма ласкаві тратите слова,
Бо безнадія того повива,
Хто мусить лиш надією живитись.
Філінт
Яке закінчення виборне!
Знаменито!
Альсест
(тихо)
А, враг би взяв тебе! Найкраще б закінчити,
Зламавши дурневі його виборний ніс!