Клітандр
У Дуврі бути я в вечірній маю час,
А радий день цілий не покидати вас.
Селімена
(до Альсеста)
Це, пане, тільки жарт?
Альсест
Ні. Вивірю до краю,
Чи я над іншими тут перевагу маю.
Баск
(до Альсеста)
Там, пане, хтось до вас. Доконче, він сказав,
Вам треба бачитись для невідкладних справ.
Альсест
Не маю справ таких, йому перекажи ти.
Баск
В мундирі лепськім він; весь золотом обшитий
Мундир…
Селімена
(до Альсеста)
Що там таке? Дізнайтеся підіть,
Чи хай ввійде сюди.
Альсест
(підходить до гвардійця)
Чим можу вам служить?
Гвардієць
Я, пане, маю вам одно сказати слово.
Альсест
Кажіть, щоб чули всі, нащо так загадково.
Гвардієць
З Маршальства, пане, я. Щоб не було біди,
Вам велено мерщій з’явитися туди.
Альсест
Мені?
Гвардієць
Так, пане, вам.
Альсест
Чого ж би то, цікаво!
Філінт
(до Альсеста)
З Оронтом випливла кумедна ваша справа.
Селімена
(до Філінта)
Що, що?
Філінт
Оронта взяв великий, пані, гнів,
Що віршиків його Альсест не похвалив.
Ну, певне, хочуть там їх якось помирити.
Альсест
Ні, ні! Нещирості від мене ви не ждіте!
Філінт
Скоритись треба вам, — збирайтеся ж, ідіть.
Альсест
Ну, що тут має нам чийсь вирок ізробить?
Чи, може, повелять оті мені панове,
Щоб я сонет лихий та визнав за чудовий?
Ніколи слів своїх я не візьму назад.
Сонет той — бозна-що.
Філінт
Хай буде краще лад…
Альсест
Лихе лихим назву я завжди, слово честі.
Філінт
Ні, поступитися вам трохи слід, Альсесте,
Ідіть же.
Альсест
Я піду — та голос анічий
Мене не всилує…
Філінт
Збирайтеся мерщій.
Альсест
Допоки сам король наказом іменовим
Не повелить мені озватись іншим словом, —
Я все казатиму, свідомий власних прав,
Що шибениці варт, хто вірші ті писав.
(До Клітандра та Акаста, що сміються).
А, грім та блискавка! Не думав я, признатись,
Що я такий смішний!
Селімена
Ну, годі зволікатись,
Ідіть.
Альсест
Я, пані, йду, — але до вас вернусь
І правди щирої од вас таки доб’юсь.
ДІЯ ТРЕТЯ
Клітандр
Маркізе, інколи дивуюсь я, їй-богу:
Веселий ти щодня, вдоволений з усього.
Скажи по щирості: де теє джерело,
Що стільки радощів душі твоїй дало?
Акаст
Туди к нечистому! Я джерела не знаю,
Щоб набиратися печалі та одчаю!
Адже ж я не бідар, не хоровитий дід,
Шляхетним зветься мій не без підстави рід,
І є таких посад у королівстві мало,
Яких ім’я моє посісти б не давало.
Хтось, може, смілості мені закине брак?
Та кожне бачило і добре знає всяк,
Що я ставав не раз одважно на дуелі,
Немов на ігрища виходячи веселі.
Смаку і розуму мені не. позичать:
Про все я впевнено зугарен міркувать,
Умію, сидячи на щонайпершій лаві,
Складати, як суддя, ціну новій виставі
І подавати знак до шуму та хвали,
Як гарну сцену нам актори удали!
Я маю грацію, я маю взір привабний,
І зуби наче сніг, і стан тонкий та зграбний,
А зодягатися — скажу без зайвих слів —
У цілій Франції нема таких митців.
Жіноцтву красному я завжди до вподоби,
І сам король мені не відмовля в Шанобі.
Усе це зваживши, ти визнаєш і сам,
Що можу я своїм пишатися життям.