Клітандр
Ведеться скрізь тобі щасливо у коханні, —
Навіщо ж тратиш тут даремні ти зітхання?
Акаст
Даремні? Вдався я, маркізе, не з таких,
Щоб залицятися по-марному, на сміх!
Хай ті лиш, хто не взяв ні вродою, ні спритом,
Під ноги стеляться красуням гордовитим,
Благають, скаржаться, вдаються до зітхань,
До рабських лестощів і до гірких ридань
І мріють довгою дорогою такою
Дійти солодкої заплати дорогої..
Але такі, як я, маркізе, звикли йти
Ходою певною до певної мети.
Коли красуню я обожую і славлю, —
За неї сам себе я нижче не поставлю
І, замилований на вроду чарівну,
Я знаю сам собі і місце, і ціну.
Од безнадійної не мучуся я спраги
І хочу щоразу в зальотах рівноваги.
Клітандр
Гадаєш, дуже ти до серця тут припав?
Акаст
Маркізе, певний я у цім не без підстав.
Клітандр
Повір: ти тішишся облудною маною,
Ти сам себе сліпиш уявою палкою.
Акаст
Так, справді я сліпий, і все те — лиш мана.
Клітандр
Ні, звідки впевненість у тебе виркна?
Акаст
Я сам себе дурю.
Клітандр
На що ти уповаєш?
Акаст
Я тільки тішуся!
Клітандр
Чи докази ти маєш?
Акаст
Кажу ж тобі: мана!
Клітандр
Чи, може, ти з розмов
Із Селіменою дізнав її любов?
Акаст
Їй не цікавий я.
Клітандр
Та ну-бо, не ховайся!
Акаст
Любов моя смішна.
Клітандр
Кинь жарти ці, признайся,
Чому надієшся свойого ти дійти?
Акаст
Ох, я відкинутий, зате щасливий — ти!
Огиду я лише в красуні викликаю
І, певне, в ближчих днях повішуся з одчаю.
Клітандр
Маркізе! Нащо нам змагатися щомить?
Таж ліпше в злагоді, одверто й щиро жить!
Як підпаде один під ласку Селімени, —
Хай другий з нас піде без боротьби зо сцени
І перебійцеві одкриє вільний шлях!
Гаразд? Ударимо, маркізе, по руках?
Акаст
А, лихо матері! План, далебі, чудовий!
Його приймаю я, не. може бути й мови!
Та цить-но…
Селімена
Ви ще тут?
Клітандр
Нас держить тут любов.
Селімена
Я чула, унизу там хтось під’їхав знов.
Не знаєте ви — хто?
Клітандр
Ні.
Баск
Пані Арсіноя
До вас.
Селімена
Чого ж бо то?
Баск
Вона у тім покої
Із Еліантою. Дозволите просить?
Селімена
Нащо я їй здалась, не можу зрозуміть!
Акаст
За святобожницю вона усюди знана,
І серця чистий пал…
Селімена
Удаваність! Омана!
З життя втішатися вона притьмом жада,
Та не ведеться їй, і в цьому вся біда.
Вона од заздрості нетямиться важкої,
Що хтось оточений закоханців юрбою, —
І, непомічена, у самоті гіркій,
За вади і гріхи картає рід людський.
Той біль, що серце їй роз’ятрює і крає,
Вона дівочості серпанком повиває
І, честь рятуючи малих своїх приваб,
Все неприступне їй пороком нарекла б.
Проте зальотника бракує бідоласі.
А надто їй Альсест зриває очі ласі.
Тим і пече її, дратує вигляд мій,
Немовби вкрала я те, що судилось їй,
І злісних ревнощів огонь несамовитий
Насилу-силу їй дається потаїти.
Усе це — витівки фальшиві та дурні,
І преподобниця ненависна мені!
Я…
Селімена
Ах, який сюрприз! Як рада я нагоді
Вас, пані, бачити в простій своїй господі!
Арсіноя
В поважній справі я приїхала сюди.
Селімена
Ах, з вами бачитись приємно завсігди!
Клітандр і Акаст виходять сміючись.