За якийсь час моє пророцтво потихеньку почало збуватися. Приємним сюрпризом була поява у моєму кабінетику судмедексперта з Оранжерейної. Всупереч звичаю, він не став пересилати нам документи службовою поштою, а привіз особисто.
— Сирота, з тебе належить. Тільки не спирт, бо у мене від нього вже пальці на ногах у кулак зводить. Щось культурніше.
— Вибач, «Камю» немає. Напій «Коньячний» за п'ять сорок зійде?
— Той самий спирт, Олексо, щоб ти знав! Тільки настояний на дубових стружках і розведений не з-під крану, а артезіанською… Наливай!
— За що честь така?
— Особисте прохання буде, Сирота. Як зловиш вбивцю свого фотографа, то дай мені на нього подивитися.
— Невже клієнта докупи зібрав і маєш щось цікаве?
— Майже всього. Але про це — насамкінець, під завісу і бурхливі оплески присутніх.
— Тоді прошу, по порядку. Акт перший, дія перша.
— Акт перший — розтин. Вбивство відбулося у теплій, невимушеній обстановці, бо жодних тілесних ушкоджень, окрім самої смертельної рани, за життя не зафіксовано. Моменту вбивства передувала легка вечеря… чи, може, дуже ранній сніданок із традиційним київським меню: шампанське, салат олів'є і тортик домашньої випічки типу «наполеон» з перевареною «згущонкою» замість крему… Наливай!
— Мені не шкода, але ти попередь, на скільки актів у тебе спектакль? Бо як треба, то я у сусідів стрельну.
— Не перебивай. Акт другий — посмертне розчленування. Минулого разу я помилився. Той, хто розбирав покійника на складові, знає анатомію не зі шкільного підручника. Розумієш, невіглас, як би він не старався, але бодай кілька зайвих надрізів зробить… А чого це ти не п'єш? Так от, тут усе акуратно. Більше того, за інших обставин я б цю людину, не зазираючи у диплом, запросив до себе асистентом. Ну, капітане, будьмо! За професіоналізм.
— Будьмо, будьмо. І нарешті, що у тебе під завісу? Не інакше, як акт третій — статевий, що передував першим двом.
— Сирота, я не НІекспір. Я прозектор. Патологоанатом по-сучасному. Аби я сказав тобі все про статевий акт, мені треба мати основне знаряддя цього дійства. А в мене його немає. Тобто, пробач, допились… Саме у мене є, а от у покійника — немає. Тю! Налий, Сирота. Бо я заговорюватися почав. Я хотів сказати, що за життя він у нього був, але після смерті його відокремили і заникали так, що навіть твій приятель з підвідділку не знайшов. Хоча й дуже старався.
— Виходить, вбивство таки на сексуальному грунті? Схоже, нам натяк зробили. Дивіться, мовляв, менти, в корінь? Так, із вами, прозекторами, як наберешся, то стаєш на вас схожий. Давай краще перекуримо.
Коньяк, навіть у його ерзац-виданні, позитивно відрізняється від горілки тим, що після першої фази сп'яніння діє приблизно так, як і кава. Розум чистий, вимова бездоганна, думки не спотикаються… це вже, звичайно, потім, коли проґавиш відповідний момент, раптом вирубаєшся і падаєш фізією в салат чи що там ближче. Тому за перекуром ми з експертом дійшли цікавих висновків стосовно ймовірної особистості вбивці:
— брак фізичної сили компенсується залізною витримкою;
— крім акуратності розтинання, на користь цього припущення говорить той факт, що фотографу завдали один-єдиний удар;
— якби бідолаху зарізали у стані афекту, без заздалегідь обдуманого наміру, то вдарили б його як мінімум кілька, а то й кільканадцять разів;
— крім самовпевненості, вбивцю вирізняє ще й зухвалість. Відсутність отого самого фрагменту може справді бути відвертим натяком, у якому напрямі вести слідство;
— аз іншого боку, це може бути спробою збити нас із пантелику. Доки ми шукатимемо вбивцю серед покинутих жінок або зраджених чоловіків, інші версії, наприклад, шантаж за допомогою фотографій, відійдуть у тінь.
Того дня я, звичайно, доповідати начальству не наважився. Воно хоч і ставиться зі зрозумінням до таких дрібних порушень дисципліни, але різницю між «остограмитись» і «опівлітритись» просікає чітко, з відповідними оргвисновками. Тому всі новини я залишив на наступний ранок, аби з'явитися на ясні очі Старого чистеньким, свіженьким і зелененьким, як парниковий огірок.
— Не люблю я, як мені бандити натяки роблять, — пробурчав Старий, коли я виклав йому висновки судмедекспертизи. — Інші версії у тебе є? Чого мовчиш? А по цій, сексуальній, що ти можеш сказати?
— Були там чутки про якийсь давній скандал, товаришу підполковник.
— Були!.. Чутки!.. Одна баба казала! В бані! Саме коли я голову намилив, тому її не роздивився. Сирота, то не розмова. Офіційні сигнали надходили? У місцевком, профком, дирекцію на нього скаржилися? Під гуртожитком морду не били? На службі істерик не влаштовували? А що, до речі, твій психіатр каже? Ти з ним говорив?
— Була розмова.
— Значить — була і загула. Більше ти на нього не виходив, можеш не виправдовуватися. От бачиш, у тебе не слідство, а куряча любов: галасу багато, пір'я летить, а результат? Золоті яйця тільки у казках несуть. А так — по рублю за десяток. Не варто й дупу дерти.
— Докладу зусиль, товаришу підполковник. Ви тільки мені підкажіть, яку я маю любов зобразити?
— А таку, щоб навіть півні неслися, філософ!
Я не став розвивати тему, бо коли Старий обзивав мене моєю базовою освітою, то найліпше було помовчати.
Мій друг психіатр, на відміну від Старого, почуття гумору не втрачав ніколи. І навіть у найскладніші хвилини свого життя виглядав бадьорим, підтягнутим і впевненим у собі і обов'язковому торжестві справедливості.
— Тут я, друже, дещо про твого фетишиста накопав. Але для початку нам з тобою треба вирішити, хто він: чиясь випадкова жертва, жертва власного збочення чи, нарешті, жертва своєї жертви?
— Борисе, не говори красиво. Кажи по-люд-ськи. Бо у мене на твої психіатричні терміни сірої речовини бракує.
— Будь ласка. Припустимо, твій фотограф — класичний фетишист. Йому не потрібні нормальні інтимні стосунки з живими жінками. Його збочення полягає у тому, що він одержує задоволення, викрадаючи предмети для своєї колекції або перебираючи їх на самоті. Далі пояснювати?
— Спасибі, второпав ще минулого разу.
— Ну от бачиш! У цьому випадку імена на бирочках не грають жодної ролі. Він їх може сам вигадувати, бо це гра. Розумієш, хвороблива, але гра. Тут важливі лише дати і час, коли він краде черговий предмет своєї пристрасті.
— Борисе, повторюєшся. До криміналу це не мас стосунку. Ти сам мені казав колись, що світ сексуальних відхилень фактично безмежний. А мене цікавить убивство, розумієш. Убивство. І не абстрактне, а конкретне.
— Пробач. Тоді як тобі подобається от такий варіант: твій фотограф потай убиває жінок і забирає на пам'ять деталі їхнього туалету. Аналогічних фактів у літературі достатньо. От Здіслав Мархвіцький, наприклад…
— Докторе, ти мені своїм ляхом вже дірку в голові зробив.
— Не буду. Ти спробуй співставити дати на бирочках із датами загибелі або таємничого зникнення молодих жінок у Києві та околицях.
— Вже. Вже, знав би ти, я сам на цю версію вийшов. У нас, звичайно, не Скотланд-Ярд і я не ІНерлок Холмс, але такої кількості вбитих і навіть зниклих жінок за звітний період просто не зареєстровано. Ще щось у тебе є?
— А у тебе? Ти ж обіцяв нову інформацію.
Тут я розповів Борисові все, що встановили прозектори, включно з наявністю відсутності важливого фрагменту останків. І він миттю споважнів.
— Олексо, а якщо той, кого ти шукаєш, набагато страшніший за оцього бідолашного фетишиста чи навіть шантажиста? Ви ж зі своїм експертом головного не зрозуміли: вбивця не тому все без поспіху робив, що у нього нерви залізні, а тому, що це йому подобалося. Розтягував задоволення.
Я сказав: «Ой!» і вилаявся. Бо якщо мій друг має рацію, то важко навіть уявити, чим це обернеться. Борис одразу відчув мій стан і спробував заспокоїти: