— Боюся, ми необачно зіштовхнули кілька камінців, — зізнався Нюхмумрик. — Важко втриматися від спокуси, коли вони такі гарні, великі й круглі…
— Хочеш сказати, це ви зірвали лавину? — не вірив власним вухам Гемуль. — Можна було здогадатися… Звичайно! Я вам від початку не довіряв, а тепер не хочу з вами й знатися!
Гемуль відвернувся і заходився хлюпати воду на свої натруджені ноги. За хвилю зиркнув з-під лоба:
— Ви ще тут?
— Зараз підемо, — запевнив Нюхмумрик. — Хотіли тільки поцікавитися, чи не здалося вам, що небо дивно змінило барву?
— Небо змінило барву? — здивовано перепитав Гемуль.
— Так, стало червоним, — терпляче повторив Мумі-троль.
— Послухай, хлопче, — мовив Гемуль, — про мене, хай собі буде хоч у клітинку! Я рідко задираю голову. Мене турбує лише мій чудовий потічок, який поволі пересихає. Якщо так триватиме й далі, я не зможу студити у ньому свої натомлені ноги.
— Але ж ця велика грізна комета… — почав було Мумі-троль, однак Гемуль його не слухав, забрав свої манатки і перейшов убрід на протилежний берег струмка.
— Ходімо, — покликав друзів Нюхмумрик. — Напевно, він хоче побути на самоті.
Йти тепер стало приємніше, під ногами ріс мох та лишайник, де-не-де цвіли квіточки. Ліс присунувся ближче. Було дуже тепло.
— У який бік до вашої домівки? — поцікавився Нюхмумрик. — Треба обрати найпрямішу дорогу, щоби встигнути до появи комети.
Мумі-троль глянув на компас.
— Дивно поводиться, — мовив він. — Крутиться мов навіжений. Невже боїться комети?
— Цілком можливо, — погодився Нюхмумрик. — Покладемося на інтуїцію. Я ніколи не мав довіри до компасів. Вони нанівець зводять вроджений інстинкт орієнтації у просторі.
— А мій вроджений інстинкт каже, що саме час попоїсти, — сповістив Чмих. — Надто давно ми їли — чому?
— Бо їжа скінчилася, — пояснив Нюхмумрик. — Попий морсу і спробуй думати про щось приємне.
За деякий час вони підійшли до невеличкого озера. Вода спала так низько, що озеро перетворилося на мілку смердючу калюжу. Заболочені зелені водорості охляло обвисали з берегів. Озерце вже не манило до купелі.
— Напевно, на дні утворилася діра, — висловив припущення Чмих. — От вся вода й витекла.
— Потічок Гемуля також пересох, — зауважив Мумі-троль.
Чмих зазирнув у пляшку з морсом.
— Рівень морсу теж опустився! — вигукнув він.
— Не мели дурниць! — розсердився Мумі-троль. — Ти ж його й випив! Ото осел!
— Сам осел! — відгаркнувся Чмих. Він був дуже втомлений, наляканий і голодний.
Саме тієї миті до них долинув крик. Хтось у лісі кликав на допомогу, та так голосно і розпачливо, аж в усіх трьох хутро стало дибки. Мумі-троль кинувся на голос, немов ядро, випущене з пращі.
— Почекай! — горлав Чмих. — Я не встигаю! Ой! Ай!
Рятувальна мотузка уп’ялася йому в живіт, він запоров у землю носом, то так його й волочили за собою. Мумі-троль та Нюхмумрик спинилися щойно тоді, як налетіли на дерево; мотузка між ними спинила їхній біг, і вони попадали.
— Зніміть з мене цю бісову мотузку! — сердито закричав Мумі-троль.
— Ти лаєшся! — отетерів Чмих.
— То й що?! — не вгавав Мумі-троль. — То Хропся кликала на допомогу! Я певен, що то вона!
— Заспокойтеся обидва, — втрутився у сварку Нюхмумрик, дістав ножа й розрізав мотузку.
Мумі-троль одразу зірвався з місця і щодуху, наскільки йому дозволяли коротенькі лапки, побіг на порятунок. Неподалік він надибав посинілого від жаху Хропуся, який несамовито волав:
— Отой страшнючий чортополох поїдає мою сестричку!
І справді — отруйний кущ небезпечної родини Angostura ухопив Хропсю своїми живими гілками за хвостика і поволі підтягував до себе, а вона — що зовсім не дивно — стала від жаху бузкового кольору і лементувала так, як ніхто й ніколи з родини хропусів ще не лементував.
— Я біжу! Я вже тут! — квапився Мумі-троль.
— Візьми оце про всяк випадок зі собою, — Нюхмумрик простягнув Мумі-тролеві розкладного ножа (отого, який мав викрутку та коркотяг). — І спробуй розлютити Анґостуру. Рослини цього виду легко піддаються на образи.
— Нікчемний плазун! Драпачка! — вигукував Мумі-троль, але кущ залишався незворушним.
— Унітазна щітка! — не відступав Мумі-троль. — Стара чума щурячого хвоста! Післяобідній сон закатрупленої свині!
Враз Анґостура глипнула на Мумі-троля усіма своїми зеленими очиськами і відпустила Хропсю. Одна з її довгих гілок витягнулася гадюкою і схопила Мумі-троля за носа.
— Не дай їй взяти над тобою гору! — застеріг Нюхмумрик.