— Вошиве лайно! — заревів Мумі-троль і — чах-чах — відтяв кущеві руку-гілляку.
Глядачі привітали його перемогу гучним «Ура!».
Хвіст у Мумі-троля дрібно тремтів від злості, він стрибав то туди, то сюди, час від часу робив випади у бік Анґостури або викрикував нові образливі обзиванки.
— Ти диви! — чудувався Чмих. — Який невичерпний у нього запас лайливих слів!
Поєдинок розгорівся не на жарт. Анґостура тряслася від роздратування, а Мумі-троль пашів від гніву та напруги. Із клубка зчеплених супротивників виднілися тільки руки-гілляки, хвости та лапи.
Хропся ухопила велику каменюку і пожбурила нею в отруйницю. Була вона не надто меткою, тож камінь влучив Мумі-тролеві в живіт.
— О, який жах! — зойкнула Хропся. — Я вбила його!
— Типове дівчисько! — пирхнув Чмих.
Однак Мумі-троль навіть не думав умирати і гідно продовжував свій тріумфальний двобій з підступною Анґостурою, доки від отруйного куща позалишалися самі обрубані цурпалки (дрібні гіллячки Мумі-троль не чіпав).
— Ось так! — сказав він, складаючи ножа.
— О, який ти хоробрий, — благоговійно прошепотіла Хропся.
— Пусте, мені такими справами доводиться займатися ледь не щодня, — недбало буркнув Мумі-троль.
— Дивина, я, принаймні, ще ніколи не бачив, щоб… — ляпнув Чмих і зненацька скрикнув, бо дістав копняка від Нюхмумрика.
— Що це було?! — здригнулася від ляку Хропся, яка ніяк не могла прийти до тями.
— Не бійся! — заспокоїв її Мумі-троль. — Я поруч і зумію тебе захистити. Прийми від мене маленький подарунок! — з цими словами герой простягнув дамі золотий браслет.
— О! — тільки й зуміла промовити Хропся й густо пожовтіла від утіхи. — А я його стільки шукала… Як мило…
Панночка одразу ж почепила прикрасу на ніжку і, вертячись на всі боки, милувалася нею.
— Вона проплакала за цією цяцькою кілька днів, — сказав Хропусь. — Щоразу, як я намагався заговорити про комету, вона зводила розмову до жалю за браслетом. А вас цікавить комета?
— Ще й як! — підтвердив Нюхмумрик.
— Хвала небесним силам! — полегшено зітхнув Хропусь. — То можемо одразу ж влаштувати нараду. Сідаймо!
Усі сіли.
— Я оголошую себе головою та секретарем зборів, — вів далі Хропусь. — Хтось має інші пропозиції?
Інших пропозицій не було, тож Хропусь тричі постукав олівцем по землі.
— Це була червона ядуча мураха? — запитала його сестра.
— Тихо, ти заважаєш проводити нараду! — урвав її Хропусь. — Отже, що ми маємо? Комета мала би досягнути Землі у п’ятницю, сьомого серпня, о 8:42 вечора. Можливо, на чотири секунди скоріше.
— Червона мураха… — пробурмотів Мумі-троль неуважно, розглядаючи гривку Хропсі. У Мами немає гривки. Він ще ніколи не бачив мумі-тролів з гривками.
— Чому ніхто ніколи мене не слухає? — образився Хропусь.
— Не знаю, — здвигнув плечима Чмих. — І завжди так було?
— А тепер, — звелів Нюхмумрик, — замкніть роти на замок і слухайте, що скаже Хропусь. Він хоче, щоб ми всі поміркували, як можна порятуватися у цій ситуації.
— Ми повертаємося додому! — повідомив Мумі-троль. — Сподіваюся, ви з нами?
— Це питання ми більш детально обговоримо на наступній нараді, — сповістив Хропусь.
— А де, до речі, ти мешкаєш? — поцікавилася Хропся.
— У дуже гарній долині, з Мамою і Татом. Тато сам побудував будинок і пофарбував його у блакитний колір. Напередодні нашої мандрівки я прилаштував для тебе гойданку в садку…
— Ото вже плете! — обурився Чмих. — Ти ж її ніколи раніше не бачив! Ліпше розкажи про мою печеру. Агов, Хропсю! А я маю таємницю, котра починається на К, а закінчується на Я! Воно неймовірно лагідне!
— Дотримуйтеся, будь ласка, порядку денного! — мало не благав Хропусь і знову постукав своїм олівцем. — Є два моменти: чи зможемо ми дістатися Долини ще до прильоту комети і яка ймовірність того, що саме Долина стане найліпшим місцем порятунку?
— Дотепер усе йшло добре… — висловив свою думку Чмих.
— Мама про все подбає, — впевнено сказав Мумі-троль. — А ти, Хропсю, побачиш, яка у нас чудова печера!
— У мене… — поправив його Чмих.
— А в печері купа перлів, які я сам добув, — незворушно вів далі Мумі-троль.
— Перли! — захоплено вигукнула Хропся. — З них можна зробити браслет на ніжку?
— Звичайно! І не тільки на ніжку! Персні в носа, сережки на вуха, а ще пасочок та діадему…
— Про це можна буде поговорити згодом, — Хропусь уже геть сердито застукотів олівцем. — Хочете порятуватися чи ні?
— Ну ось, ти знову обламав кінчик свого олівця, — зауважила сестричка. — Ми, напевно, зможемо знайти прихисток у вашій печері. Може, пообідаємо?