— Ніби неважко, — кивнув Мумі-троль.
— Люба сестричко з курячими мізками! — роздратовано втрутився Хропусь. — Ти хоч коли-небудь думаєш про серйозні речі?
— Ми розпочали розмову з танців, — наполягала на своєму Хропся, — а ти раптом заговорив про комети. Я лише продовжую тему розмови…
Засперечавшись, брат із сестрою вмить змінилися в кольорі. Невдовзі повернувся Чмих.
— Вона не хоче! — крикнув ще здалеку. — Казала, що заховається у льоху, де зберігається варення. Але просила всіх вітати, дякувала за запрошення і передала для кожного по солодкому льодяникові.
— Сподіваюся, ти не випрошував у неї ласощі? — закралася підозра у Мумі-троля.
— Та ніколи в житті! — праведному обуренню Чмиха не було меж. — Бабуня ж винна нам іще 74 пенні, от і вирішила на ту суму дати льодяників. А я лише погодився з нею, що так буде справедливо!
Отож друзі помандрували далі, і стежка помандрувала з ними теж. Потемніле сонце сховалося за ялицями, пішло на спочинок за край неба. Натомість зійшов місяць, на диво тьмяний і аж наче блідо-зелений.
Комета сяяла все яскравіше. Вона стала майже такою, як місяць уповні, і осявала увесь ліс червоним примарним світлом.
Танцювальний майданчик розташувався на невеличкій галявині. Його прикрашали гірлянди світлячків, а на узліссі великий Коник-стрибунець налаштовував свою скрипку.
Галявина повнилася гостями, які чекали на початок забави. Маленькі водяники наважилися прийти сюди, покинувши свої пересохлі болітця та трясовини. На майданчику аж роїлося крихітними повзиками, а в березовому вітті ділилися останніми плітками мавки (мавки — це крихітні дівчатка з дуже гарним волоссячком, які мешкають у стовбурах дерев. Уночі вони виходять зі своїх сховків, щоб погойдатися на вітті. Зазвичай не водяться у деревах хвойних порід).
Хропся вийняла люстерко, аби зачесати гривку й подивитися, чи гарно причеплена квітка за вушком. Мумі-троль поправив медаль на грудях. Ще ніколи їм не доводилося бувати на такому великому балу.
— Як гадаєш, Коник-стрибунець нічого не матиме проти, якщо я заграю на своїй губній гармонії? — зашепотів Нюхмумрик.
— Грайте удвох! — запропонував Хропусь. — Навчи його нашої улюбленої пісеньки «В усіх звірят кокарди на хвостах».
— Добра думка, — зрадів Нюхмумрик і потягнув Коника-стрибунця за собою в чагарник навчати нової пісеньки.
За якусь хвилю з-за кущів долинули обережні поодинокі звуки, потім ще й ще, а тоді залунали веселі трелі гармонії і цигикання скрипки. Повзики, мавки та водяники враз замовкли і зібралися на галявині послухати.
— Яка гарна музика! — перешіптувалися вони. — Саме до танцю!
— Мамо! — скрикнув один малесенький повзик, показуючи на Мумі-троля. — Он стоїть генерал!
Уся родина повзиків підступилася ближче — помилуватися медаллю.
— Яка у тебе розкішна гривка! — захоплювалися вони Хропсиною зачіскою.
Мавки по черзі розглядали себе у люстерку з рубіновими трояндами, а кожний водяник вважав своїм обов’язком підписатися у зошиті Хропуся водяним знаком. Ураз залунала пісенька «В усіх звірят кокарди на хвостах» — без жодної фальшивої ноти! — а з-за куща, завзято витинаючи на інструментах, з’явилися Нюхмумрик з Коником-стрибунцем. На майданчику завирувало, всі кинулися шукати собі партнерів до танцю. Невдовзі пари закружляли у танку.
— Ти гарно танцюєш, — похвалила Хропся. — Що це за танок?
— Мій! — запишався Мумі-троль. — Я щойно його винайшов.
Хропусь запросив до танцю водяничку з водоростями у волоссі, і тепер мучився, дотримуючись такту.
Чмих кружляв з найкрихітнішою дівчинкою-повзиком і видавався сам собі великим та кремезним. З першого погляду було помітно, як щиро захоплюється ним партнерка. Комарики танцювали осібно від гурту, а з усіх закутків лісу чалапали, повзли, стрибали нові гості, охочі подивитися на бал. Ніхто й на мить не згадав про комету, самотню й палахкотливу, що летіла крізь чорну ніч.
Десь близько півночі на галявину прикотили бочку з яблучним вином, усі гості одержали по келишкові з березової кори. Світлячки збилися докупи у кулю над танцювальним майданчиком, аби присвічувати танцюристам, які посідали кружком, попиваючи вино та смакуючи канапками.
— А тепер настав час для розповідей, — запропонував Чмих. — Ти знаєш якусь цікаву історію, маленька Повзунко?
— Нє-є, — страшенно розгубилася Повзунка. — Хіба одну…
— То розповідай!
— Жив собі якось лісовий щур на ймення Пімп, — пробубоніла Повзунка, соромливо затуливши личко лапками.