— Тю на тебе, ще наврочиш! А чого раптом Карла Маркса? Цукерок на дурняк наїстися?
— Ну, не без того, — соромливо визнав любитель солодкого, — а головне, може хоч там побачу, як у подушечки повидло запихають. Бо кого не спитаю — ніхто не знає, тільки сміються.
— То це тобі не до нас у розшук, а в обехаесес треба. Ми крадіжками не займаємося. Це якби директора фабрики вбили, чи у крайньому випадку якусь апаратницю зґвалтували… тьху-тьху-тьху, щоб не наврочити.
Я тоді теж ледь стримував сміх, але за кілька днів спіймав себе на тому, що ламаю голову над питанням, яке абсолютно не стосується до мого розслідування: як же в ті кляті подушечки повидло запихають? От уже справді — тьху!
Від автора: Чого він дивується? Для всіх нас у дитинстві це була величезна загадка дорослого світу. А як казала моя кохана, у кожному великому мужчині сидить маленький хлопчик.
Олекса Сирота:
Я послухався поради Старого і продовжував активно поповнювати теку з офіційною версією. Крім протоколів огляду місця події, основний її зміст поки що складали відповіді на численні запити та протоколи допитів кількох київських «домушників», які згідно з офіційною версією «злодійського» відділу, покінчили зі своїм кримінальним минулим. Нічого цікавого:
— громадянина Н. на прізвисько Кіціус знав виключно наочно по спільній відсидці в зоні;
— жодних контактів після колонії у мене з ним не було;
— жодної інформації про характер його злочинної діяльності на час після відбуття покарання не маю;
— нічого спільного з громадянином H. y нас не могло бути, оскільки я брав квартири, висаджуючи двері (варіант — підбираючи ключі), а він «працював» через кватирку;
— про факт смерті громадянина Н. я дізнався від працівників міліції, які викликали мене для допиту;
— з моїх слів записано правильно.
Водночас потихеньку поповнювалася і друга тека. Прибув акт судмедекспертизи. Кіціуса справді сильно вдарили межи очі, але причиною смерті було не це. І навіть не удар потилицею об підлогу від падіння. Кіціуса задушили голіруч із такою силою, що переламали шийні хребці. Тому експерт зі спокійною совістю написав, що вбивця Кіціуса, найвірогідніше, чоловічої статі. Ні, враховуючи вутлу конституцію злодія, придушити його могла і яка-небудь грім-баба, скажімо, продавщиця з овочевого, котра ящики з цибулею кидає, як коробочки цукерок. Але запакувати труп до мішка, винести його на вулицю, завантажити у багажник автомобіля, проїхати містом, а головне, підкинути його мало не під самі двері Управи, — то, погодьтеся, заняття для мужчини.
Експертиза одягу Кіціуса все ще не надійшла.
Я не витримав і пішов до ентевешників.
— Алло, що таке, хлопці? Хто сьогодні вперся поза чергою?
— Пробач, Сирота, але тут накрили великий підпільний пошивочний цех. Жіночі брючні костюми шили. Під Італію. Так начальство трусить, аби ми встановили, з якого виробництва «тіньовики» крали матерію.
— А якщо з самої Італії?
— Ну, знаєш! Давай ми тобі краще анекдот розкажемо.
— З паршивої вівці хоч анекдот. Давайте.
— Розмовляють два грузини. Чи азербайджанці…
— А може, вірмени?
— Не перебивай, бо забуду. Так от, один каже: купи у мене завод. Хороший завод, обладнання нове, постачальники надійні, збут налагоджений. Задешево віддам. Всього за два мільйони. А другий дивується: чого так задешево? — Гроші потрібні, каже перший. Обком хочу купити.
— Дуже смішно. А ще смішніше буде, як я цей анекдот задешево продам замполіту. З посиланням на першоджерело.
— Сирота, не бери на пушку.
— Продам! Якщо завтра не зробите експертизу Кіціусового шмаття.
— Сирота, це шантаж!.. Післязавтра.
— Тоді разом із експертизою мішка.
— За горлянку хапаєш?
— Ага! Якщо сьогодні я не візьму за горлянку вас, завтра мене самого візьмуть за… самі знаєте, за що.
— Сирота, давай поговоримо, як нормальні люди. Тобі що, так залежить на цій експертизі? Оперативних розробок не вистачає? Там же — ані крові, ані сперми: сама пилюка. А ти знаєш, скільки з нею метушні, з цією пилюкою? Я і так уже до знайомих фізиків у Академію наук бігаю. Бо наш електронний мікроскоп або зайнятий, або в наладці.
— Та я що? Хіба не розумію? Це мене комісар Мегре накрутив.
— У якому напрямі?
— У напрямі свіжого журналу «Огонек». Нова публікація. Там ситуація схожа. І от французька експертиза знаходить на одязі вбитого кілька волосинок якогось екзотичного звіра. А комісар Мегре швиденько встановлює, який саме паризький кушнір пошив зі шкіри цього звіра кілька накидок для особливої моделі спортивного лімузина з відкритим верхом. Це аби водій і пасажир не мерзли у холодну пору і на великій швидкості. Автомобілів таких на всю столицю Франції було аж чотири штуки.