Ті життєві аспекти, у яких вас змалку неправильно сприймали батьки, виявляться проблемними й у дорослому житті.
Цілком можливо, що ви зовсім не впевнені, ким є насправді. Або ж ваша самооцінка настільки невизначена, що однієї миті ви маєте себе за невдаху, а іншої — за героя.
Деякі люди мають надто обмежене самосприйняття. Наприклад, якщо ви вважаєте себе сильною особистістю, здатною впоратися з будь-якою проблемою, вам виявиться важко просити про допомогу. Вам узагалі буде важко сприймати свої слабинки. А якщо ви сприймаєте себе як послужливу людину, вам буде складно встановлювати межі, а також приймати себе, коли бракує енергії на допомогу іншим.
Якщо ви не впевнені в тому, ким ви є, чи все у вас гаразд і чи ви взагалі варті того, щоб вас любили, думка сторонніх людей матиме для вас неабияке значення. Якщо хтось натякне, що ви — егоцентричні, ви вкрай цим перейматиметесь і захочете навести безліч контраргументів, щоб довести, що співрозмовник помиляється.
Якщо ви знаєте, хто ви, і вам це до душі, не виникатиме бажання комусь щось доводити й пояснювати. Ви просто будете собою.
Мета більшості пояснень — зробити так, щоб інші сприймали вас правильно, тобто так, як ви хочете. І щоб стороннє враження не було негативним — у тому сенсі, який ви в це вкладаєте.
Постійне прагнення виправдатись і сформувати про себе певне уявлення дратує. Більшість людей хотіла б бачити і сприймати вас по-своєму. Проте іноді нас лякає такий сценарій.
Деякі люди одразу ж починають виправдовуватися, причому вони зовсім нездатні це контролювати. Можливо, у них сильний страх самотності, тому що глибоко в душі вони думають, що їх усі покинуть у світлі неправильного сприйняття. Імовірно, лише так свого часу їм удавалося привертати увагу батьків.
Для того щоб повноцінно проживати кожну мить, треба не боятися дивитися в очі співрозмовнику, а також бути відкритими й відчувати одне одного. Якщо в розмовах з іншою людиною ви навчитеся слухати, бути уважними й відкритими до того, щоб дізнатися щось зовсім нове про себе і про неї, то між вами сформується якісний зв’язок.
Якщо ви марнуєте час на пояснення того, ким ви є насправді, це заважатиме вести підбадьорливі й щирі розмови будь з ким.
Деякі люди звертаються до психотерапевтів, тому що їхні суперечки із близькими ходять по колу, а всі спроби обговорити проблеми закінчуються гнівом та звинуваченнями. У таких ситуаціях я пропоную клієнтам сісти одне навпроти одного і продемонструвати, як саме вони намагаються обговорити суперечливі питання. Зазвичай стає очевидно, що обидві сторони мають вразливу самооцінку, якій начебто щось загрожує.
Можливо, усе почалося з конфлікту інтересів. У подружжя розходяться думки щодо того, де і як установлювати межі дозволеного для їхніх дітей. Замість того щоб визнати непорозуміння, озвучити свої переконання і знайти компроміс, чоловік і дружина починають виправдовуватися, і все йде шкереберть.
Дружина прагне переконати чоловіка, що саме її погляд на ситуацію правильний і що хороше виховання неможливе без урахування її пропозицій. Проблема полягає в тому, що чоловік сприймає ці пояснення як критику. Якщо дружина правильно виховує дитину, то що ж тоді робить він, чоловік? Невже він за «погане виховання»? Якщо чоловікова самооцінка вразлива, він відчуватиме, що на нього нападають, і, найімовірніше, захищатиметься за допомогою пояснень. А в його поясненнях дружина вбачатиме критику. І суперечка триватиме по новому колу.
Якісно обговорити проблему можна тільки тоді, коли кожна зі сторін готова визнати, що часом не має рації. Що вона боїться втратити любов інших. Що вона могла стати причиною чиїхось труднощів. У найкращому разі люди підуть одне одному назустріч і розділять відповідальність за негативні речі на двох, а потім попросять вибачення. Саме таким має бути здорове примирення.
Утім не кожна людина на це здатна. Якщо самооцінка нестійка, визнання своїх недоліків може викликати надто сильну тривогу.
Ось чому деякі люди воліють ні за що не відповідати. Вони ніколи не почуваються винними, бо їм невідоме відчуття, що вони щось роблять неправильно. Такі люди заперечуватимуть свою відповідальність за негативні речі, мовляв: «Я був (-ла) змушений (-а)... у мене не було виходу». А якщо хтось натякне, що можна було вчинити інакше, то у відповідь почує нескінченний потік виправдань, іноді приправлений гнівом, але ніколи — вибаченнями. Такі люди просто не здатні визнавати свої недоліки.