— Гаразд...
— Ти цього не розумієш і ніколи не зрозумієш, бо в тебе не такі чутливі нерви.
— Гаразд...
Зморшка між його бровами трохи розгладжується.
— Я не можу більше цього терпіти і не терпітиму.
Вона дивиться йому прямо в очі й цієї миті почувається на диво повноцінною.
— От воно що... — він відводить погляд.
— Ти готовий поважати мої прохання? — вона провадить далі.
Тепер уже він дивиться на неї прямо, наче вперше її побачив.
— Мабуть, доведеться.
— Доведеться, якщо хочеш жити зі мною.
— Хочу, Ханно. Я скучив за тобою.
Додаток
Нехай ці запитання надихнуть вас написати свої. Головне — щоб вони йшли від щирого серця.
• Які приємні речі ви втратили?
• За що ви хотіли б подякувати?
• Що неприємного є у ваших стосунках? Чого ви хочете позбутися?
• Чого ви чекаєте від певної людини?
• Чим би ви могли збагатити певні взаємини? (Наприклад: «Думаю, ти зрадів, коли я...» або «Гадаю, твій біль послабився, коли я...»)
• Чого ви хотіли б привнести більше?
• Якими ви хотіли б бачити ваші стосунки?
• Що ви хотіли б зробити сьогодні разом із певною людиною?
• Чого вам бракує у стосунках?
• Чого ви бажаєте партнерові?
Люба квартиро у Хойбергу!
Ти була для мене домом протягом чотирьох років, і я дякую тобі за це. Я так добре тебе вивчила, і завдяки цьому почувалася в безпеці. Мені подобалася фінансова свобода, зумовлена низькою орендною платою за тебе. Жити поряд із Кірстен було чудово, і мене тішило, що за кілька кілометрів є три різні супермаркети.
Проте найбільше мені подобалося те, що ти розташована неподалік марселісборгського пляжу й лісу. Я їздила велосипедом на природу і в радісному, і в сумному настрої, і коли в житті панувала невизначеність. Природа заспокоювала душу. Мені бракує таких чудових краєвидів поблизу. Я хотіла б мати їх і надалі.
Однак є речі, з якими я рада була розпрощатись. Я чула шум із сусідньої квартири, він часто будив мене посеред ночі. Це починало мене так дратувати, що, врешті-решт, терпець урвався. Мені не вистачало можливості посидіти самій на подвір’ї. У Хойбергу для цього не було умов, тому що вікна сусіднього будинку постійно створювали враження, що за мною спостерігають, де б я не сіла.
Наостанок я хочу подякувати тобі за ці чотири роки. Дякую за всі ті прогулянки на природі, за спонтанні зустрічі з Кірстен, за низьку орендну платню і за те, що я могла дістатись велосипедом куди завгодно. Це давало мені спокій, необхідний для роботи над іншими викликами. Роботи, плоди якої я зараз пожинаю.
Дякую тобі за це.
З любов’ю,
Софі
Цей лист був написаний через 16 років після втрати. Його авторці Маріанне постійно снилося, що її померла тітка Інга повернулася. Через це Маріанне прокидалась засмученою і роздратованою.
Дорога Інго,
без тебе моє життя не було б таким насиченим. Ти була оригінальною й мала велику силу волі. Часом ти була трохи дивакуватою, але ніколи — нудною.
Зовні ти була чарівною, цікавилася людьми і вміла слухати. Усі хотіли з тобою спілкуватися. Проте мало хто зміг тебе по-справжньому пізнати й майже ніхто не знав, наскільки ти страждала.
Я пам’ятаю, як ти іноді просила мене зателефонувати лікарю посеред ночі й викликати його додому, щоб він уколов тобі чистий «Кетоган»[5]. Тоді я не розуміла, чому лікарі так неохоче це роблять. Нарешті твоє терпіння вичерпалося. Ти втопилася в озері рано-вранці на Трійцю.
Інго, я вважаю, що ти влаштувала все найкраще — наскільки це взагалі можливо в таких ситуаціях. Я дякую тобі за те, що ти не погрожувала накласти на себе руки, як твоя матір. Ми вдячні за те, що ти зробила все добре і гідно, щоб ми не знайшли тебе травмованою або неповносправною. Спасибі, що тричі телефонувала мені за день до того й казала, що не тримаєш на мене зла. Я дратувалася через ці дзвінки й не розуміла, навіщо кілька разів повторювати те саме, але тепер я розумію, що це було заради мене. Ти не хотіла, щоб я страждала після твого вчинку, адже знала, наскільки ти важлива для мене і наскільки це буде важливо.
Добре це чи ні, але ти таки справді багато значиш для мене. У родині мене ігнорували, а от ти любила протягом багатьох років. Проводила зі мною багато часу. Вважала, що я багато вмію. Не сумнівалася, що одного дня я зроблю щось чудове. Ти навчила мене насолоджуватися природою і спокоєм. Ти приходила до мене, щоб допомогти, коли я хворіла. Ти розпалювала багаття в каміні, а ще в тебе чудово виходило слухати мої історії. З тобою я почувалася в безпеці. Ми могли кпинити одна з одної і веселитися. Як я сміялася з твоїх шерстяних штанів!
5
«Кетоган» (кетобемідон) — потужний опіоїдний анальгетик, який використовують у Норвегії, Данії та Швеції для лікування сильного болю.