Так сталося, що в Україну Джеймс Мейс прийшов насамперед не як автор своєї першої та найбільш рецензованої праці, а як дослідник Голодомору — сфери, у яку він занурився під час завершального етапу своєї роботи над книжкою. Недарма Томас Примак, пишучи у Canadian Slavonic Studies про книжку Мейса, зазначив, що той був першим англомовним автором, який висвітлив роль голоду в політиці нищення націонал-комунізму в Україні. Людина двох досить різних світів, Джеймс Мейс належав до них обох. І наше уявлення про нього не може бути повним без зведення в одне двох його досвідів та доробків. Публікація перекладу цієї книжки українською є кроком саме в цьому напрямі. А ще це чудова нагода подивитися по-новому на український національний проект часів комунізму — якраз коли його неоднозначна спадщина опинилася в центрі уваги суспільства. Мало яка людина й мало який текст мають більше авторитету й права розпочати цей новий етап осмислення нашого минулого, ніж Джеймс Мейс та його книжка.
Джеймс Мейс
Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні, 1918-1933
Передмова
Ця книжка починалася як дисертація, написана в Мічиганському університеті, тож найперші подяки я адресую всім, хто допомагав мені в роботі над нею на перших етапах. Професору Роману Шпорлюку, який був головою комісії з розгляду моєї дисертації й щедро ділився своїм часом, зусиллями та глибоким знанням історії України XX ст. Професорці Ассі Гумецькій, яка допомагала, зокрема в питаннях українського літературного життя досліджуваного періоду. Професору Алфреду Маєру, який ніколи не втрачав ентузіазму, надихав і заохочував мене й допомагав поясненнями питань марксистсько-ленінської теорії. Професору Стівену Тонсору, єдиному не-славісту в комісії, участь якого була дуже корисна — адже саме він наполягав на тому, що цю працю слід написати так, аби вона була зрозумілою й для не-спеціалістів у темі.
Інші люди також дуже допомагали авторові на різних етапах: серед них професор Джордж Луцький, Юрій Бошик, Роман Сольчаник, Григорій Костюк, Юрій Лавриненко та Мирослав Юркевич. Праця історика неминуче залежить від бібліотекарів, які зберігають і каталогізують джерела, рідкісні історичні матеріали та допомагають науковцеві знайти шлях до них. Пану Джозефу Плацеку з Бібліотеки Мічиганського університету, докторові Дмитру Штогрину з Іллінойського університету, доктору Роману Ільницькому з Громадської бібліотеки Нью-Йорка та співробітникам Бібліотеки Конгресу я висловлюю свою вдячність за їхню надзвичайно цінну допомогу. Дисертацію не було б написано без щедрої фінансової підтримки від Центру російських та східноєвропейських студій, Департаменту історії та Докторської школи ім. Рекгемів.
Разом із тим, дисертація — це одна річ, а книжка — інша. Практично неможливо було би перетворити дисертацію на книжку без фінансової підтримки, заохочення та атмосфери конструктивної критики від Українського наукового інституту Гарвардського університету. Мені дуже допомогли професор Омелян Пріцак, доктор Дональд Островський, С. Максудов та Кадзуо Масакі, а також працівники Бібліотеки Вайденера, особливо доктор Г’ю Олмстед і Оксана Процик. Глибоку подяку також належить висловити професору Манолію Лупулу, Богдану Кравченку та Івану-Павлу Химки з Канадського інституту українських студій, а також професору Стівену Гораку та редколегії Nationalities Papers, що погодилася опублікувати основні результати дослідження розділу про українську радянську історіографію з розумінням того, що матеріал пізніше з’явиться друком у цій книжці.
І нарешті я маю висловити свою щиру подяку Бренді Сенс, яка надрукувала завершений рукопис.
Вступ
Невдовзі після того, як Тіто розірвав стосунки зі Сталіним, Мілован Джилас, який натоді був головним ідеологом Югославії та відчайдушно шукав її власний шлях до соціалізму, опублікував статтю, у якій обґрунтовував розрив із СРСР. Він писав, що сам Ленін гарантував націям право на пошук власного шляху до соціалізму. Текст під назвою «Ленін про стосунки між соціалістичними державами» передовсім складався з відозв до українців із запевненнями в тому, що їхні права та сподівання поважатимуть[1]. Цілком виправдано те, що югослави взяли за приклад Україну, оскільки саме українці були першими, хто спробував знайти свій національний шлях до соціалізму. Ця книжка — спроба відстежити перерваний український шлях до соціалізму, спроба відстежити, як він починався, що українські комуністи намагалися здобути, яких тимчасових успіхів вони спромоглися досягти і, зрештою, як скінчилися їхні пошуки власного шляху. У цій книжці буде чітко показано, що те, чого домоглася радянська Україна, у жодний спосіб не можна назвати «національним визволенням», проте водночас на режим, котрий було в ній сформовано, глибоко вплинули ті національні прагнення, які гучно проголошувалися і які Комуністична партія (більшовиків) України підтримувала впродовж дототалітарного періоду радянської історії, коли формувалася радянська держава.