Перш ніж відстежувати становлення політичних рухів на територіях, що пізніше стануть радянською Україною, варто стисло розглянути ті способи, за допомогою яких марксисти намагалися якось примиритися з національними прагненнями. Говорячи про це, марксисти послуговувалися терміном «національне питання».
Маркс із Енгельсом не розробили узгодженої теорії націоналізму й не дали жодних чітких вказівок, що з ним належить робити. Проте вони озвучили певні принципи, які можна підсумувати таким чином:
1. Пролетарський інтернаціоналізм. Маркс вважав, що робітники не мають батьківщини, і розцінював саму ідею, нібито вони мають бути віддані батьківщині, яка є спільною для них і для буржуазії, обманом, мета якого — заохотити робітників до співпраці з їхніми гнобителями. З позиції марксистів справжнім інтересом робітників є міжнародна солідарність пролетаріату незалежно від національності. Таким чином, націоналізм — різновид буржуазної хибної свідомості, яка слугує розділенню робітників за національними кордонами, для того щоб відвернути їхню увагу від класових ворогів, а отже — завадити боротьбі за перемогу соціалізму.
2. Національна рівність. Протистояння національному гнобленню, дискримінації та нерівності — лише наслідок пролетарського інтернаціоналізму. Для пролетаріату це був би якийсь апофеоз нелогічності, якби він, з одного боку, закликав робітників усіх націй до солідарності, а з другого — санкціонував гноблення однією нацією іншої. Як сказано в резолюції І Інтернаціоналу 1870-го, «не може бути вільним народ, який пригноблює інші народи»[19].
3. Віддання переваги великим політичним утворенням. За інших рівних умов Маркс та Енгельс віддавали перевагу великим державам як таким, що були більше спроможні до швидкого економічного розвитку, що, своєю чергою, як вони вважали, наблизить і пришвидшить настання соціалізму. Проте вони не розглядали це як тверде й непорушне правило, і в деяких випадках підтримували розпад окремих держав.
4. Прогресивне значення асиміляції малих народів. Маркс і особливо Енгельс мислили в категоріях «історичних» та «неісторичних» націй, як це робили й більшість європейських філософів XIX століття. Перші, як тоді вважалося, довели своє право на політичну незалежність тим, що здобули її відносно нещодавно. А другі, які не спромоглися цього зробити, таким способом ніби довели свою неспроможність здобути політичну незалежність, а отже, їхня доля — бути асимільованими[20]. Асиміляція таких народів вважалася прогресивною в тому сенсі, що вона сприяла б прогресові — усувала б перепони на шляху економічних відносин. У «Німецькій ідеології», творі, який Маркс та Енгельс написали в середині 1840-х років і який, проте, так і не видали, вони зазначали, що соціалізм у кінцевому результаті приведе не лише до зникнення класів, а й до зникнення національностей[21].
Ірландія та Польща, як конкретні приклади, заслуговують на увагу, оскільки висловлювання Маркса й Енгельса про них неабияк вплинуть на тих марксистів, які пізніше намагатимуться дати раду з національним питанням. Маркс особливо переймався ірландським питанням, оскільки воно було вкрай важливим для англійського робітничого руху: він вважав, що можливість ірландського повстання давала панівному англійському класові привід тримати напоготові велику армію, яку можна було б використати проти англійського пролетаріату. Із цих міркувань він почав розглядати ірландське питання як своєрідне «питання життя чи смерті» для англійських робітників. Він віддавав перевагу незалежності Ірландії як найбажанішому вирішенню цієї проблеми, хоча також мав надію, що за цією незалежністю може настати й утворення англо-ірландської федерації[22].
Марксову підтримку незалежності Польщі можна пояснити його страхом перед Росією, бо він вважав, що будь-якій соціальній революції в Європі загрожує російська інтервенція, на кшталт тієї, що придушила Угорську революцію в 1849 році. Поляки — слов’яни-русофоби та велика історична нація, що протягом багатьох років перевиконувала «квоту» за різноманітними революціонерами, котрі з неї вийшли, — можуть бути природним буфером супроти реакційної російської аристократії. Маркс та Енгельс часто й активно виступали на підтримку незалежності Польщі[23].
19
Цитовано за: Davis, Horace В. Nationalism and Socialism: Marxist and Labor Theories of Nationalism to 1917. New York and London, 1967. P. 66. Українськомовний переклад за: Маркс, К., Енгельс, Ф. Твори. Т. 18. С. 488.
20
Див. у: Rosdolsky, Roman. Zur nationalen Frage: Friedrich Engels und das Problem der «geschichtlosen» Völker. Berlin, 1979; Chlebowczyk, Józef, Marks і Engels a problem małych narodów w Europie śródkowo-wschodniej (W kwestii genezy і rozwoju tzw. narodów niehistorycznych).
21
Вони описували пролетаріат як клас, який «сам по собі є вираженням розчинення всіх класів, національностей і т. д. у нинішньому суспільстві». Marx, К., Engels, F., Lenin, V. On Historical Materialism. Moscow, 1972. P. 38.
22
Davis. Nationalism and Socialism. P. 66; Bloom, Solomon F. The World of Nations: A Study of the National Implications in the Works of Karl Marx. New York, 1941. P. 39.
23
Із добіркою їхніх творів щодо польського питання можна ознайомитися тут: Blackstock, Paul W. and Hoselitz, Bert. F., eds. The Russian Menace to Europe. Glencoe, Ill., 1952. Pp. 91–210.