Коли вони опинилися біля підніжжя блискучої вежі, Таурус зняв із плеча мотузку з нав’язаними по всій її довжині вузлами й міцним сталевим гаком на кінці. Конан зрозумів задум немедійця й ні про що більше його не питав. Таурус перехопив кінець мотузки трохи нижче гака й кілька разів крутнув ним над головою, приміряючись. Конан припав вухом до стіни вежі й став дослухатись, але к нічого не почув. Судячи з усього, для стражників, що сиділи у вежі, поява в саду непрошених гостей залишилася непоміченою; але Конан відчував у душі якийсь дивний неспокій — певне, через той самий запах левів, що перекривав усі інші запахи.
Таурус змахнув рукою, гак полетів уперед і вгору і зник за усипаним коштовним камінням краєм вежі. Спочатку помалу, потім щосили смикаючи за мотузок, немедієць переконався в тому, що гак надійно застряг угорі.
— Щастить нам; з першого разу вдалося, — пробурмотів він.
Тільки первісний інстинкт, що примусив Конана зненацька обернутися, врятував варвара від смерті, бо вона підкралась беззвучно, — за його спиною присіла на задні лапи, готуючись до стрибка, величезна кішка. Жоден із так званих цивілізованих людей не зміг би відреагувати хоча б наполовину так швидко, як кімерієць. Його меч майнув, мов блискавка, і людина та звір, сплівшись у клубок, впали на землю.
Коли немедієць, тихо лаючись крізь зуби, нахилився над ними, його напарник ворухнувся, намагаючись вибратися з-під величезного тіла. Придивившись, вражений Таурус побачив, що череп гігантського лева розтятий мало не навпіл, і поспішив на допомогу кімерійцеві. Конан, хитаючись, звівся на ноги, він усе ще стискав у руці скривавленого меча.
— Тебе поранено, друже? — видавив із себе Таурус, приголомшений зміною подій, від яких у нього захопило подих.
— Ні, присягаюся Кромом, ні, — відповів варвар. — Але смерть була поряд. Дивно, що ця клята бестія не видала ні звука.
— Туґ, у цьому саду, вистачає чудасій, — сказав Таурус. — Леви тут нападають мовчки — і не тільки леви! Ходімо! Ти вбив його досить тихо, але гвардійці могли все ж таки щось почути, якщо, либонь, не сплять там п’яні у дим. Цей лев блукав десь віддалік і тому уникнув смерті від порошку, але я певен, що він був останній. Нам треба вилізти на вежу по мотузці. Здається, питати тебе, чи зумієш ти це зробити, — зайве?
— Аби мотузка витримала, — сказав кімерієць, витираючи меч об траву.
— Вона трьох таких, як ти, витримає, — запевнив його король злодіїв. — Її сплели з волосся померлих жінок і вимочили, щоб зробити більш міцною, в отруйному соку дерева упас. Я піду першим, ти йди за мною.
Немедієць узявся за мотузок, пропустив його під коліно й почав підійматись. Попри зайву вагу, він підіймався легко, наче кіт. Конан не відставав від нього ні на п’ядь. Мотузок крутився й розгойдувався, але злодіям це не заважало: обом доводилося лазити по мотузці й за набагато складніших умов. Високо над ними виблискував алмазами край вежі, він дещо видавався над стіною, так що мотузок вільно прогинався, і це значно полегшувало підйом.
Вони підіймалися вище й вище. Унизу розгорталася панорама нічного міста, а зорі над їхніми головами тьмяніли в міру того, як вони наближалися до блискучого краю вежі. Нарешті Таурус простягнув руку, схопився за край і видерся нагору. Протиснувшись між зубцями. Конан зупинився на мить, зачарований мерехтливим блиском коштовних каменів — алмазів, рубінів, смарагдів, сапфірів, що стирчали з гладенького срібла стіни. Здалеку цей блиск здавався однорідним, але поблизу каміння переливалося безліччю веселкових відтінків, притягуючи погляд кімерійця.
— Це ж неймовірне багатство, Таурусе, — прошепотів він, але немедієць поквапив його нетерпляче:
— Ходімо! Все це буде нашим, якщо здобудемо Серце!
Конан переліз через іскристий край. Плоский дах Вежі Слона розташовувався на кілька ярдів15 нижче від інкрустованого виступу, він був укритий якоюсь темно-блакитною речовиною й викладений золотом так, що загалом нагадував сапфір, обсипаний блискучим золотим піском. На протилежному боці даху стояла невисока прямокутна будівля, її стіни були зведені з того ж матеріалу, що й стіни вежі, тільки коштовного каміння в них було дещо менше. В одній зі стін вони помітили золоті двері з різьбленою лускатою поверхнею, також інкрустовані холодно як лід виблискуючими кристалами.
Конан кинув погляд на пульсуюче море світла внизу й подивився на Тауруса. Немедієць витягував мотузку. Він показав Конану, де зачепився гак — самим лише краєчком загартованого жала під одним з алмазів.