За часів постишевщини були розстріляні або заслані до концтаборів обвинувачені в тероризмі проти совєтсько-російських партійців в Україні новеліст Гр. Косинка-Стрілець; поети О. Близько і Дм. Фальківський; романісти О. Досвітній і Гр. Епік; драматург М. Куліш; гуморист Остап Вишня (перебував 10 років в концтаборах Ухто-Печери в Усть-Шугорі), Ґео Шкурупій; артист-режисер Лесь Курбас, К. Буревій; поет Мисик та багато інших. Разом з ними заарештовано та заслано ряд діячів культурно-освітніх та інших установ, про яких відомостей не оголошено. Косинку-Стрільця, О. Близька, Дм. Фальківського та К. Буревія розстріляно в Києві 15 грудня 1934 року, після вбивства Кірова (1.12.1934 р.)
Єжовські чистки особливо збільшили як загальну численність всіх в'язнів у концтаборах, так і прошарок української людности в них. Яка кількість людей була заслана в цей час до концтаборів — невідомо, але з певністю можна ствердити, що вона дорівнювала кільком мільйонам. Так, на Котласький таборовий пересильний пункт в кінці лютого 1937 року за 2 дні прибуло 5 товарових залізничних ешельонів, у яких перевезено 7 000 в'язнів по єжовській чистці, з них до 75 % українців, грузинів, мінгрелів, вірменів, абхазців, тюрків. Котласький пересильний табір перепустив через себе за 2 тижні в лютому 1937 р. 18 600 в'язнів, що пішли етапами до Ухто-Печорських, Воркутських та інших концтаборів, з них до 13 000 були українці. Протягом доби (чотири рази в день і два рази на ніч) формувались і відправлялись з Котласу 6 етапів по 450 в'язнів кожний. Сотні ешельонів везли в'язнів до концтаборів у часи єжовських чисток у всі кінці окраїн ОССР. Велику частину перевезено морськими кораблями в глибоких переломах через Крижаний океан та навіть і через Суезький канал на Сахалін, Камчатку, на Амур, Чукотку до Сучану. На залізничних товарових вагонах було написано крейдою лише два слова: «жівой груз», отже тим самим влада маскувала від населення, кого насправді перевозилось під отим написом «жівим грузом». В СССР, коли перевозять тварин, теж на вагонах пишеться «жівой груз».
Заарештованих в час єжовщини в концтаборах називали «єжовський набор», на відміну від «кіровського», який відбувся протягом 1935 року, після вбивства Кірова 1 грудня 1934 року. Взагалі ж усіх політичних за статтею 58 в концтаборах називалося «каери», тобто, контрреволюціонери. Назва «набор» була дуже влучна, бо НКВД мало власні пляни постачання даремної живої робочої сили для концтаборів, які, згідно з божевільними мріями російської компартії, розбудовували старі та будували нові індустрійні підприємства на далеких окраїнах СССР, глибоко заховуючи їх в лісах та серед багновищ і пустель на випадок війни. За рахунок невільничої праці і жахливого визиску робітників, селян, інтелігенції, Москва приспішено розбудувала власний мілітарний потенціял для підбиття світу. Це саме відбувається в СССР і тепер, в часі виконання шостої п'ятирічки, на чолі з колективним керівництвом, яке пересовує центри промисловости в Сибір та в Середню Азію. Величезна кількість ув'язнених вимагала і потрібних місць для їх перетримання. В залежності від призначення, місця ув'язнення в СССР мають і відповідну їм назву. Вони поділяються на:
Тюрми (колишні ДОПР-и); Поправно-трудові табори (ІТЛ) — концтабори; Спецпоселення; Трудпоселення; Поправно-трудові Колонії (ІТК) — для дітей; Політізолятори; Концтабори спецпризначення (підпорядковані місцевому МВД).
Тюрми (колишні ДОПР-и)
Російсько-комуністична влада (як вже було згадано) одержала тюрми в спадщину від царського режиму Росії. Частина їх, але дуже незначна, в час громадянської війни була під час боїв зруйнована, але не червоною чи білою арміями, а протимосковськими військами поневолених народів. Хоч в ті часи російські комуністи і виспівували: «церкви і тюрми сравняєм с зємльой» — але церкви таки дійсно зрівняли, а тюрми не тільки відремонтували старі, але побудували й нові. За царських часів кожне велике місто мало тюрму або навіть і дві, за совєтських часів кількість тюрем у великих містах збільшено та побудовано у кожному, навіть районовому, місті нову тюрму. Так, напр., в м. Іркутськ збудовано величезну тюрму в Пійорці з одиночними камерами, центральну тюрму в Спаську і т. д. Будівництво їхнє засекречувалось від населення, місце будови огороджувалося високим парканом, охоронялося ззовні, а саме будівництво називалося «спецбудівництвом НКВД».[14] Тюрми в СССР належать до розпорядження МВД (Міністерства Внутрішніх Справ), вони йому підлеглі і ним використовуються. Всі совєтські тюрми в основному розподіляються на:
а) Тюрми спеціяльного призначення, у яких тримаються вороги, що особливо важливі для компартії та совєтської влади, переважно політичні, які засуджені на різні терміни ув'язнення, але не менше ніж на 10 років. Режим для в'язнів надзвичайно, суворий, він дорівнює режимові в політізоляторі. Такі тюрми знаходяться в окремих місцях великого міста, в більшості ж за містом. Огороджені високим кам'яним муром з колючими дротами (зрештою, в СССР усі тюрми так ізольовані) і дуже пильно охороняються. Пересічне населення майже не знає про існування таких в'язниць, бо вони замасковані і мають назву «вогненебезпечне містечко МВД», або просто «городок МВД». Вже сама назва чи напис «МВД» негайно знеохочує кожного дізнатися про те, що в такому «городку» діється, — такий великий жах підсовєтського населення перед МВД. В'язням, замкнутим до таких в'язниць, усяка праця заборонена. Вони перебувають у цілковитій ізоляції від світа. Коли ж там «сидить» якийсь визначний науковець (інженер або висококваліфікований спеціяліст), МВД дає йому завдання опрацювати якийсь винахід чи скласти проект. Винахід і проект конфіскуються на користь держави, а в залежності від його важливості МВД може навіть дотерміново звільнити науковця з в'язниці, а в більшості зменшує термін ув'язнення або засилає до концтаборів. Так, напр., було з науковцем Рамзіном, який винайшов прямопотічні парові казани; так було з сучасним конструктором літаків А. Туполєвим та іншими. В цих випадках Москва перепроваджує свою спеціяльну політику. З конструктором А. Туполєвим сидів разом і ув'язнений український науковець Григорович. Перед арештом він працював старшим інженером літакобудівництва в Центральному Аеро-Гідродинамічному Інституті (ЦАГІ). Економ-управління МВД обвинувачувало Григоровича в шпигунстві на користь чужої держави, а «тройка» його засудила на кару смерти. Але тому, що Григорович працював над дуже важливою конструкцією літака, кару смерти замінено на 10 років в'язничної ізоляції. Після закінчення праці над конструкцією літака, Григоровича НКВД розстріляло.
б) Пересильні або етапні тюрми. Ці тюрми знаходяться в розпорядженні Управління місць ув'язнення МВД СССР та республік. Вони призначені виключно збирати і накопичувати вже засуджених до концтаборів, у яких в'язні перетримуються тимчасово, до відправки в концтабір або до того місця, де призначено їм вироком відбути свій термін ув'язнення. Коли в пересильній тюрмі сконцентрується певна кількість засуджених, їх перевозять транспортом до розподільчих таборів. Перед етапом усіх в'язнів оглядає етапна комісія.
[14]
Під назвою «спецбудівництво НКВД» будувалося тюрми в Прокоп'євську, Старо-Кузнецьку, Сталінську, Ленінсько-Кузнецьку, Кемерово, Магнітогорську, Харкові, Одесі, Житомирі, Тбілісі.