«Найширшу» працю КВЧ провадить серед ув'язнених жінок, де через таку «працю» бувають найогидніші випадки (бандити, рецидивісти та інші кримінальні злочинці відвідують ночами жіночі бараки, а всі повії користаються найбільшою прихильністю КВЧ).
Підчас звільнення з концтаборів КВЧ пише свою характеристику в'язневі про те, чи потребує він на «волі» працевлаштування, чи ні. В більшості таке працевлаштування рекомендується для кримінальних злочинців та безпритульних неповнолітніх, що відбули свій термін ув'язнення.
Таборовий суд і прокуратура — це окремі установи, що діють лише в концтаборах і лише в стосунку до в'язнів. Суд і прокуратура начальникові управління групою концтаборів підпорядковані внутрішньо-адміністративно, а в специфічній праці прокуророві ГУЛАГ-у, який нічого загального з совєтською прокуратурою не має. Це є своєрідна прокуратура МВД-КҐБ, її співпрацівники належать до кадрів МВД і діють за спеціяльними інструкціями.
Таборовий суд і прокуратура (про око) оформляють слідчі справи на в'язнів, що передає їм III відділ, яких обвинувачується в «контрреволюційній» ділянці вже в таборах. Вони також розглядають всі справи кримінальних злочинців, «отказчиків» від праці, втікачів та інших. Воєнізовану охорону, вільнонайманих та кадри МВД в концтаборах мають право судити тільки суди військ МВД.
До таборового суду в'язнів притягається переважно за:
а) систематичне порушення таборового режиму і відмовлення від праці;
б) самовільне залишення табору та втечу;
в) поповнення кримінальних злочинів у таборі та продаж таборового одягу;
г) зловживання під час виконання праці або на адміністративній посаді, пов'язане з псуванням таборового майна або порушення виконання виробничого пляну;
ґ) антисовєтську пропаганду, агітацію, шкідництво, саботаж та іншу «контрреволюційну» діяльність в таборі;
д) навмисний або випадковий спротив адміністрації, організування в таборі безпорядків, страйків, масових заворушень, спротивів.
Таборовий суд ухвалює кару згідно з Кримінальним Кодексом РСФСР, але вирок завжди надзвичайно суворий, особливо за ст. 58. До нової кари завжди додається той термін ув'язнення, який залишився ще перебувати по минулій, а при повторному поповненню нового «злочину» — обидві існуючі кари. Таким чином в'язень може перебувати в таборі безконечно, доки його не засудять на розстріл або він сам у таборі помре.
За втечу до 1940 року в'язнів судили на 3 роки додаткового ув'язнення в концтаборах: у 1940 році до втікачів застосовано ст. 58 п. 14, тобто, саботаж, кара за якою доходить включно до розстрілу.
Пляново-економічний відділ. Після всіх перерахованих відділів управління, — цей відділ відограє найбільшу вагу в виробничій діяльності системи концтаборів та в здійсненні таборового режиму. Від праці пляново-економічного відділу залежить виконання виробничих плянів, рація існування концтабору з економічного погляду, кількість працюючого контиґенту, зарахування концтабору до «передових» чи «відсталих» та характеристика надрядних управлінь виробничих здібностей самого начальника концтабору. Тому начальник управління завжди звертає велику увагу на працю пляново-економічного відділу, а його керівник безпосередньо підпорядкований заступникові начальника по виробництву. Пляново-економічний відділ немов у дзеркалі бачить усю працю концтабору та його рентабельність. Тому він, виходячи з заложень здійснення всякими середниками виробничих завдань, часто зударяється з карною політикою, що її застосовують у концтаборах. Одним з найголовніших підвідділів пляново-економічної частини концтабору є нормувальний, очолений старшим нормувальником, що має до своєї диспозиції підлеглих нормувальників. На нормувальників призначають або вільнонайманих, або з/к (в'язнів). В більшості — це «битовики», що мають технічну освіту, або політичні, засуджені за легкі провини («контрреволюційна пропаґанда») за ст. 58. п. 10 або навіть 11 (перша частина пункту). Під час другої світової війни з посад нормувальників політичних в'язнів було усунено і на їхнє місце призначено кримінальників. Від нормувальника залежить щоденний приділ хліба та харчів з кухні, нарахування грошей на особистий рахунок в'язня, одержання чергового чи позачергового, таборового одягу, приділення мешкати до бараків «ударників», одержання за гроші додаткових харчів з таборової крамнички, «подяка» таборовикам від начальства за «ударну» працю і т. д. Нормувальники працюють тільки в галузі виробництва справи дотримання режиму, охорони концтаборів, внутрішнього порядку їх не торкаються, але своєю працею вони на те побіжно впливають. Напр., в'язень іде протягом півроку до специфічної праці під конвоєм і нормувальник весь час ставить йому 100 % виконання норми. До нормувальника та УРЧе не поступає ні яких відомостей за несумлінну працю в'язня і його поведінку. І коли, напр., стається такий випадок, що за браком конвоїра, не можна в'язня вислати до конче потрібної праці, нарядчик довідується у нормувальника, який відсоток виконання норми був за минулий час у в'язня і він може рекомендувати начальству висилати в'язня до праці без конвою, тобто «розконвоювання» його.
Нормувальник табору має до диспозиції від пляново-економічного відділу управління загальний довідник таборових норм, але він має право застосовувати їх у залежності від місцевих умовин праці. Одначе зловживати, щоб зменшувати норми, права не має, бо його час-до-часу контролюють з III відділу та управління таборами.
Щовечора нормувальник одержує від бригадирів підписані ними відомості («рапортічку») на кожного таборовика з зазначенням виконаної ним праці. Проти фактичного виконання нормувальник у «рапорті» ставить потрібну норму та розцінку, а також вираховує проценти її виконання. Відомості передають до обліковця, що виписує хліб. Список на приділ харчів і хліба підписує нормувальник й обліковець і його передають до бухгальтера господарського постачання, а звідти на кухню та до хлібовидавця. За вироблену чи невироблену норму в'язень одержує хліб і харчі лише на третій день після виконання праці.
Нормувальник зобов'язаний сам складати і нові норми та записувати їх до спеціяльного зошита «Збірника норм». Норми виробів для праці не мають ніякого технічного обґрунтування. Вони завжди складаються з таким розрахунком, щоб найбільш фізично міцна людина їх не виконала. Завдання норм — витиснути з в'язня всі його здібності й фізичну силу та довести його до цілковитого виснаження. В боротьбі за збереження свого життя психологія в'язня під час праці спрямована на те, щоб про око вдавати, що він працює, аби при першій нагоді від праці ухилитися, зберегти свої сили, одночасно з тим «обдурити» наглядачів, осягти фальшивого виконання норми. Більшості в'язням це не вдається і вони з розпуки та відчаю намагаються виконати норму, щоб одержати якісь мізерні, нормою приділені харчі і заслужити працею довір'я в начальства та якогось незначного полегшення свого життя в концтаборах.
Кримінальні злочинці взагалі ігнорують працю та її норми, бо вони більшість свого життя перебувають у концтаборах, де їм, як «соціяльно близьким» до совєтської влади, живеться досить добре.
Як уже згадувалось, політичні мають у концтаборах суворіший або спеціяльний режим, а провізоричне полегшення його в першу чергу залежить немов би від поведінки, працездібности та виконання норм виробів. Жахливі таборові обставини життя, глибока психологічна образа за несправедливе і безпідставне засудження до концтаборів, — усе це змушує політичних шукати якогось виходу з свого жахливого становища. Таким облудливим шляхом у таборах і є виконання та перевиконання норм. В'язень мимоволі починає ним прямувати, не усвідомлюючи, що згодом він буде «викінчений», бо табори в СССР існують для того, щоб поволі нищити вигаданих Москвою своїх «ворогів», а до моменту знищення витиснути на свою корить усі фізичні сили і здібності людини. З таких заложень і складаються таборові норми виробу для в'язнів.
Для прикладу наведемо декілька таборових норм виробів: