Масові чистки та арешти органами МВД в СССР набувають таких велетенських розмірів, що напр., між емведистами існує навіть така приповідка: «Дайте мені людину, а справа на неї вже лежить в моїм бюрку». МВД вигадує стіліьки «контрреволюційних» справ, що не вистачає для них підсовєтського населення. В МВД підчас масових чисток не перевіряється чи справді та чи інша людина поповнила якийсь політичний злочин. Для нього важливим є, що арештований сам признається до вигаданої ним вини тому, лише щоби швидше скінчити своє перебування під арештом в МВД та бути спрямованим до концтаборів.[18] Кожний, кого арештує МВД, наперед знає, що його засудять до ув'язнення в концтабори, лише не знає, на скільки років. Дуже часто арештовані не витримують фізичних та психічних методів допиту і вигадують на себе такі злочинства, з яких навіть слідчі сміються, але до протоколу зізнання їх записують. А. С. Вайсберґ в своїй книжці «Hexensabbath-Russland im Schmelztiegel der Säuberungen»» описує, напр., як велика група харківських студентів під впливом застосування моральних та фізичних тортур «призналася» до вини, що нібито готувала терористичний акт проти Станіслава Косіора. Студенти перебували дуже довго під слідством, а за той час і Косіора було вже оголошено ворогом народу. Тоді МВД запропонувало їм «признатися», що вони готували атентат не на Косіора, а на Кагановича. (A. Weisssberg «Hexensabbath-Russland im Schmelztiegel der Säuberungen»». Frankfurt a Main, 1951, стор. 461).
Підчас допитів слідчі застосовують до арештованих (чоловіків, жінок, неповнолітніх) напр. такі методи слідства: 1) погроза зброєю і побиттям; 2) фальшування протоколів з допитів свідків; 3) «голодний» приділ харчів, заборона курити, конфіскація тютюну; 4) пропонування посиленої їжі, тютюну, алькоголю; 5) ставка віч-навіч з фальшивими (підсуненими) свідками; 6) загроза репресувати родину; 7) харчування оселедцями та позбавлення води; 8) замкнення до карцеру на 2-10 діб при харчах 200 гр. хліба та 300 гр. води на день; 9) безперервний 48 годинний допит, при чім слідчі часто змінюються; 10) побиття ґумовими та дерев'яними канчуками, шкіряними поясами, дротяними батогами; 11) побиття п'ястуками в статеві органи, вибивання зубів, побиття по голові, спині і грудях; 12) побиття до втрати свідомости, потім знову, повторне побиття; 13) притискання дверима пальців на руках і ногах; 14) карцери-ізолятори; 15) замкнення до темної камери на декілька діб; 16) замкнення до «труни», у якій в'язень не має опертя для ніг; 17) стояння з руками догори; 18) спеціяльні допити протягом декількох годин, з яскравим освітлюванням (безперервно) обличчя арештованого; 19) замкнення до холодного кам'яного «мішка» напів-зодягненого, з босими ногами; 20) декілька годин стояння на «струнко»; 21) по команді «вставати і сідати» протягом довгих годин; 22) сидіння на ніжці стільця, перекиненого догори ногами; 23) 72 годинна стійка (під наглядом) з випростованими на боки руками і т. д.
Існує дуже багато емведівських способів, щоб змусити невинну жертву наговорити на себе та вигадати неіснуючий злочин. Очевидно, що не всі методи фізичних тортур застосовують слідчі до арештованих, бо одні з них заламлюються та «признаються» до вини скоріше, інші — довше, а дуже тверді характером навіть витримують всі тортури, або ж помирають від тортур в МВД. Незалежно від того, чи ув'язнений признався до вини чи не признався, МВД, за дуже малими вийнятками, не звільняє з-під арешту, а засуджує до ув'язнення в концтаборах, або на кару смерти. (Авторові цієї книжки слідчий МВД після закінчення допитів офіційно заявив: «Ми знаємо, що ви невинні, але сидіти будете». На запит: «Чому?» — він відповів: «Так потрібно совєтській владі».)
Дуже важкими тортурами буває замкнення до «цементової могили». Перед замкненням слідчий попереджує: «Не признаєтесь, я зроблю так, що признаєтесь!..» В присутності арештованого він наказує конвоїрам: «Замкнути до могили». Арештанта відводять до його камери, як правило в одиночку, і не дають декілька днів їжі. На останній день дають солону рибу, але пити води — не дають. Потім його замикають до «могили». «Могила» — це камера з розміром 2–1,5 метра з цементовими стінами, підлогою та стелею, з електричним освітленням. Вона часто буває наповнена солоною водою до 10 см глибини. За допомогою парового опалення в камері весь час буває велика температура (горяч). Підчас перебування в «могилі» арештант божеволіє і вже згідний підписати на себе навіть вирок смерти, аби позбавитися важких мук.
Подібні методи слідства приводять до того, що тортуровані люди називають гурт своїх знайомих, які нібито з ними належать разом до контрреволюційної організації; МВД їх арештує, а ті в свою чергу називають інших знайомих і т. д. Отже, коло весь час поширюється, а масові арешти відбуваються за принципом: «ліпше арештувати 100 осіб невинних і заслати їх до концтаборів, ніж залишити невиявленого і неарештованого одного контрреволюціонера».
Тому то такі масові арешти підсовєтського неросійського населення носять назву «чистки» або «очистки теренів».
Москалі та поневолені народи в концтаборах СССР
Якщо аналізувати, за які провини ув'язнюється підсовєтське населення до концтаборів, то треба всіх концтаборовиків за національністю поділити в першу чергу на дві категорії: перша, це росіяни, а друга — поневолені Москвою народи. Совєтська влада та російсько-комуністична партія з своїми розгалуженнями (компартіями) в «союзних» республіках СССР є для москалів своїми, рідними! Такої влади та компартії вони бажали ще за царського режиму і прямували до того. Совєтська влада, компартія і Росія для великоросів є одне поняття, вони рівнозначні, бо сам Ленін писав, що: «інтереси національної гордости великоросів збігаються з соціялістичними інтересами великоросійських пролетарів». Знаний російський філософ Бердяєв такими словами схарактеризував большевизм: «Большевизм, це третя форма російського імперіялізму. Большевизм, це чисто національний феномен; хто прагне знайти його глибину, той мусить відкрити його національні коріння та пояснити походження большевизму на основі російської історії». Ф. Бек і В. Годін, автори книжки «Русская чистка й получениє признаний», які перебували ув'язненими в совєтських концтаборах, на стор. 92 пишуть: «Більша частина росіян хоч і незадоволена окремими потягненнями совєтського режиму, але любить совєтську владу, як свою рідну матір і не бажає іншої». («Russian Purge and the Extraction of Confession, by F.Beck»). Тому арештовані росіяни сприймають своє засудження до концтаборів та в'язниць як самозрозумілу річ, на яку не можна ображатись, бо влада засуджує і карає їх, за їхнім переконанням, справедливо і заслужено. На компартію і совєтську владу взагалі росіяни не ображаються і не ставляться до них з ненавистю. Існуючий в Німеччині «Институт изучения СССР Национально-Трудового Союза» в своїх матеріялах пише так: «Автори мемуарів про стан громадян в СССР, як звичайно, добре розуміють моральну природу большевизму… часто недооцінюють його матеріяльні та психологічні можливості, доцільність совєтської системи… глибину і силу її впливів на людину». («Вєстник института по изучєнию истории й культуры СССР» ч. 2, Мюнхен, 1952 р., стор. 142).
В своїй книжці «Das sind die Russen», von John Fisher, автор на стор. 123 пише про росіян таке: «Для більшости росіян поліційна система є настільки нормальне явище, що вони ледве чи можуть уявити собі іншу форму суспільства». Швед Р. Ессен у своїй праці «Die Russische Gleichung» написав, що «колективізм… споконвічна російська дійсність», а далі він пише таке: «Оприччина Івана IV, охранка Миколи І та ҐПУ большевиків і Сталіна — все це є виключно і лише росіянам притаманні російські поліційні організації терору, схожі одна на одну так само, як одне яйце на інше». (R. Essen. «Die Russische Gleichung». Paul Last, Leipzig, 1943, стор. 17 та 27).
Автори названих книжок перебували довгі роки в Росії, вивчали її та на своїй шкірі «дізналися» про совєтські концтабори. Якщо їм, припустимо, можна не «вірити» через те, що вони чужинці, то те саме стверджують і самі росіяни в своїх рецензіях на згадані книжки. Росіянин проф. А. Філіпов з приводу такого твердження чужинцями пише в своїй рецензії на згадані книжки таке: «У всіх тих ствердженнях про зв'язок між большевизмом і старою дореволюційною Росією, розуміється, є деяке зерно правди: поперше, не можна заперечувати, що большевизм був підготований тим чи іншим станом дореволюційної Росії коли б було все добре в старій Росії — большевизм не міг би виникнути і, подруге, большевизм виник на ґрунті Росії, а тому не можна думати, що він нічого спільного немає ні з однією стороною російського питання; хоч не може бути неясним, що большевики свідомо, або несвідомо, рішуче відкинули багато дечого з російського минулого життя, а інше — відтворили, підкреслили і посилили, а також сполучили їх поміж собою… Дуже дивно бачити закономірність большевизму тільки в тому, що це є просте відтворення минулої російської історії. Історія не є лише повторення старого, але розвиток, еволюція, перехід до нового… Не можна заперечувати того, що запровадження соціялізму в Росії означає для неї нове психологічне життя… Що ж торкається політичної поліції при царі (а тепер при большевиках! — прим. автора), вона існувала так само, як і в інших демократичних державах… Так само і про совєтський імперіялізм який, за думкою авторів, є простим продовженням царського імперіялізму. Очевидно, що царській Росії був до революції притаманний імперіялізм. Але імперіялізм був властивий і іншим великим державам… бо завоювання взагалі є основним засобом збільшення територіяльних розмірів держави». («Вестник Иститута по изучєнию истории и культуры СССР» ч. 1, Мюнхен, 1951 р., стор. 148, 149).
[18]
Про це знаходимо свідчення в книжці А. Безуглова «Запіскі адвоката», Видавництво «Правда», Москва, 1957 р.