244. Хабаровськлаг. Табори мають загальне число 507/16/20, а управління знаходиться в м. Хабаровську, яке збудовано при р. Амур і є центром Хабаровського краю. В'язні працюють на різних працях, переважно на будівництвах та в лісопромисловості.
245. Холмогорлаг. Управління знаходиться в м. Холмогори, Архангельської области, під ч. 42. В'язні працюють в лісопромисловості та на тартаках.
246. Царанлаг. Табір розташований в околиці новозбудованого в'язнями невеликого містечка Царан в Казахській ССР. Докладних відомостей про табір немає.
247. Чуналаг. Табір належить до групи Тайшет-Братськ і входить в систему «Дальстроя». Він призначений як штрафний для в'язнів, покараних вже підчас ув'язнення в концтаборах.
248. Чукотка. Табори розташовані на Чукотському півострові і входять в систему «Дальстроя». Всі вони підпорядковані окремим управлінням, які знаходяться в багатьох невеличких, збудованих в'язнями, селищах.
249. Чарджоу. Управління знаходиться в м. Чарджоу, Туркменської ССР при р. Аму-Дарья. Табори розміщені в околицях Чарджоу.
250. Челябінськ. Табір має ч. 68, управління знаходиться в м. Челябінську, а в'язні працюють в металюргійній та хемічній промисловостях, а також в копальнях вугілля.
251. Чіталаг. Управління знаходиться в м. Чіта, Східнього Забайкалля, яке є центром Чітінської области. Табори розташовані на лівому березі р. Чіти. В'язні працюють в копальнях вугілля.
252. Чкаловлаг. Відомим є існування 11-и окремих таборів. В'язні працюють у військовій промисловості та на будівництві підприємств. Управління знаходиться в м. Чкалов, обласному центрі Чкаловської области, Південного Уралу.
253. Шібенділаг. Табори розташовані в Кузбасі і є відомо про існування окремих управлінь, як Актас, Доменка, Дижґасхан, Майкадук, Медвежка. В'язні працюють в копальнях та на промислових підприємствах.
254. Шадрінськ. Табір має число 514/2, а управління знаходиться в м. Шадрінську, Курганської области. В'язні працюють в лісорозробній промисловості.
255. Щербаковлаг (кол. Рибінськлаг). Управління таборів знаходиться 15 км від міста Щербакова, Ярославльської области. Рибінськлаг був організований для будівництва водосховища, відомого з назви «Рибінськоє море», та системи каналів, а також металюрґійного комбінату, пальним для якого є воркутське вугілля. Залізна руда привозиться з Кольського півострова. Після закінчення будівництва в'язнів вивезено до інших совєтських концтаборів, а залишено тільки декілька невеликих концтаборів під ч. 259. Більшість теперішніх ув'язнених — це жінки з невеликим терміном засудження.
256. Якутськлаг. Управління знаходиться в м. Якутську, яке збудовано при лівому березі р. Лени і є головним центром Якутської АССР. В'язні працюють на будівництві залізниці Якутськ-Олекмінськ-Аян.
257. Ярославльлаг. Управління таборів знаходиться в м. Ярославлі, центр Ярославльської области. В'язні працюють на промислових підприємствах та на лісорозробній промисловості.
Крім перерахованих тут 257 груп совєтських концтаборів, відомо ще про існування таких таборів: Челкар; Чусовой; Шора (Поволжжя); Новоівановськ (віддалений 2 км на північній схід від Новосибірська в Кемеровському районі і має 4 концтабори); колгосп ім. Чкалова в Бєлохоніца, Кіровської области; Платіна — 84 км на схід від Челябінська; Хальмерія — або долина тисячі вітрів; Долуга-Алтакабай, штрафний концтабір; Яма (Донбас), має 5000 ув'язнених; Чезказкан в Казхстані, що має 6 000 ув'язнених, які працюють з копальнях міді; Екібастуз-Уголь. Докладніших відомостей про ці табори немає.
Свідчення чужинців — поворотців з совєтських концтаборів
Протягом 1955 р. до західньої Европи повернулася після довгого перебування в совєтських концтаборах численна кількість колишніх військовополонених з СССР, які попали до полону під час другої світової війни, в більшості німецькі вояки. Повернулася з концтаборів також частина громадян інших держав та невеличка кількість українців, які вирвалися з червоного пекла. Оповідання і свідчення поворотців-чужинців, живих свідків перебування в совєтських концтаборах, були поміщені в західній пресі, а декотрі з них тепер пишуть свої книжки-спомини про совєтські концтабори.
З цілком зрозумілих причин, поворотці застерегли за собою право в публікаціях свідчень, не подавати до загального відома їхніх імен, прізвищ та особистих таборових нумерів, якими вони були затавровані в совєтських концтаборах. Отже опубліковуючи в цій книжці правдиві свідчення поворотців, їхніх імен та прізвищ не подаємо.
Свідчення ч. 1. (Скорочений переклад з німецької мови). Свідчить жінка, яка по приході большевиків до Берліну була з невідомих причин арештована, ув'язнена в концтаборі і повернулась назад на початках 1956 р. «З українськими жінками я познайомилася у в'язниці в Києві 1950 року. Там було ув'язнено велику кількість українських жінок, яких МВД арештувало за «співпрацю» під час німецької окупації України, хоч фактично вони з німцями не співпрацювали. Всі були засуджені на 25 років ув'язнення в концтаборах. Також там було ув'язнено тих жінок, що репатріювалися до СССР з Німеччини, до якої їх силою вивезено на працю під час війни, їх також арештовано за «співпрацю». Всіх обвинувано в таких злочинах, про які вони не мали поняття. Пригадую собі одне прізвище: Ольга В…, народжена приблизно 1897 р., яка мала звання адвоката і працювала на залізниці, її чоловіка арештували большевики перед самим приходом німців в Україну і вона більше його вже не бачила. Ту саму жінку я бачила знову, але вже заарештовану в концтаборі Явась коло Потьми. Там я зустріла багато українських жінок, засуджених на 25 років ув'язнення тільки з релігійних причин. Це є як звичайні жінки, так і законниці. Всі вони були дуже порядні і спокійні.
Українок ув'язнювали головно в концтаборах Мордовської АССР, коло Потьми. Великий жіночий концтабір ч. 6 знаходиться у Явась, коло Потьми, в якому 1954 року перебувало до 2 000 ув'язнених жінок, з них 1 600 українок. Вони працювали в кравецьких майстернях таборів та в колгоспах. Найбільш поширеною недугою серед ув'язнених жінок є туберкольоза. Відносини в таборах з боку адміністрації та життєві умовини жахливі. Від роботи не звільнюється, якщо хвора не має 38 ступенів горячки. В районі Потьми до 1951 р. існувало 17 окремих концтаборів, а 1954 року деякі з них зліквідовано. В'язнів, що мали невеликі терміни ув'язнення а також і тих, які мали вирок по 10 років, але відбули дві третини терміну, з таборів звільнено. Всім звільненим було заборонено жити на старому місці замешкання (до ув'язнення), а спрямовано до Сибіру. В травні 1956 року з'явилися чутки, що вже зліквідовано в Мордовській АССР 80 % концтаборів. В таборі Потьма ув'язнені належали до різних верств суспільства: селяни, робітниці, студентки, артистки, лікарки, науковці. Ув'язнено було таких жінок, що їх підозрівали в участі в українській партизанці, але були й такі, що справді в партизанці — Українській Повстанській Армії — перебували. За те, що якась жінка дала партизанові напитися води, її засуджено на 25 років концтаборів.
Українки трималися більше разом, творили одне товариське коло, з росіянками не любили розмовляти, а тим більше з ними товаришувати. Всі українки дуже побожні і говорили, що їхній митрополит також сидить в концтаборі. 1955 року я перебувала в таборі ч. 235 біля станції Решоти, Красноярського краю (Сибір). В тому таборі політичні і кримінальні в'язні перебували разом. Українок, засуджених за політичні справи було понад 70 % з усіх політичних в'язнів. Першими неофіційними помічниками таборової адміністрації є кримінальні злочинці.
В листопаді 1954 р. в таборі ч. 235 я пережила великий страйк, який тривав три дні, а причиною була вимога політичних в'язнів вилучити з табору кримінальний елемент. Страйк закінчився тим, що більшість кримінального елементу з табору усунено.