Свідчення ч. 3. Німецька родина, яка ще до другої світової війни жила в Україні, 25 жовтня 1955 р. прибула до Західньої Німеччини. Вона складається з шести осіб. В 1940 р. родина виїхала до Німеччини під час масової війни німців. До 1945 р. родина жила в Вартеґау. Коли большевики захопили Вартеґау, вони заарештували родину і вивезли її знову на старе місце замешкання в Україну. Родина оповідає, що в 1946-47 рр. в Україні був великий голод та відбулися численні арешти пересічного населення. В околиці Костополя і Тучина, Рівенської области, Москва організувала великий концтабір, до якого привезено в'язнів з СССР. Всі вони працювали на будові летовища та полігону. Після закінчення будови табір зліквідовано, а в'язнів вивезено на Сибір до інших концтаборів. Населення, що в 1946-47 роках було депортоване з України, в більшості вивезено до Омської области та Казахстану.
Свідчення ч. 4. Поворотець-чужинець оповідає, що він перебував в концтаборі Свердловська, поштова скринька 5110/22. В таборі було ув'язнено понад 1000 осіб, переважно німців, яких засуджено на 25 років ув'язнення. З українців тепер пам'ятає тільки одного з Східніх Земель, який має вже 69 років і засуджений на 25 років. Той українець під час війни був у Відні, де його і заарештовано.
Табір Свердловськ ч. 22 має понад 800 ув'язнених німців та 700 українців. Пам'ятає також ще одне прізвище українця, якому було 42 роки життя. Поворотець розповідає, що він чув або був сам у таких совєтських концтаборах:
Краснолуч (Донбас). Ув'язнених було 1 200 осіб, з них 600 німців військово-полонених та 80 українців. Інші — різні національності, в більшості так звані «нацменшини» СССР.
На ріках Волга і Дон 1952 року функціонували концтабори, в яких було до 1000 німців. Українців було дуже багато, але їхньої кількости він не знає. Пригадує прізвища одного українця з Басарабії.
Один з поворотців був у таборі Воркута ч. 510/22, де працював в копальнях вугілля разом з в'язнями-українцями. Поворотець Н. Д. стверджує про існування концтаборів в Прокоп'євську та в Свердловську. В тих таборах були переважно ув'язнені українці з Західніх Земель України. Інший поворотець Н. Н. стверджує також, що в Свердловському існує концабір, поштова скринька ч. 5110/22, у якому було до 2 000 ув'язнених. Українці, які були ув'язнені в концтаборі, походять з околиць Одеси.
Один з поворотців, який не подав свого прізвища, офіційно ствердив, що в Казахстані в'язнями збудовано нове містечко Царан, в околицях якого існує концтабір, де ув'язнено 780 українців та 90 німців. Докладніших відомостей не подав.
Поворотець Р. Ґ. стверджує, що тим українцям, які перебували в УПА або революційному підпіллі, т. зв. бандерівцями і яких було спіймано, МВД відрізувало на правій руці п'ястук.
Інший поворотець Г. Б. розповідав про концтабори Іркутськ-Тайшет ч. 511/037. Він стверджує про існування там багатьох концтаборів, серед яких є жіночі. Кожний табір має численну кількість в'язнів-українців, які походять з Західніх та Східніх Земель України. Були українці зі Львова і Рівного. В січні 1954 р. всіх в'язнів, які мали менше, ніж 18 років життя, з таборів звільнено або переведено до інших, спеціяльних таборів. Більшість ув'язнених засуджено на 25 років, між якими є українки від 70–80 років життя. До січня 1954 р. були і дівчата по 17 років.
Слідство провадили в МВД виключно чоловіки, які били жінок, вибивали їм зуби та занурювали їх по шию у воду. В'язні працюють на різних роботах і тепер їм дозволено, з певним обмеженням, писати до рідних листи. Пакунки можна посилати тільки через швайцарський Червоний Хрест. За часів Сталіна в'язні працювали по 10–12 год. денно, а по його смерті по 8 год., та мають також можливість одержувати цензуровані центральні газети та книжки російською мовою. В більшості це є політично-пропаґандивна література. Всі українки обвинувачені в антисовєтських політичних діях, а молоді дівчата, як партизанки УПА. Багато жінок обвинувачено за вигадану співпрацю з німцями, а також за те, що були вивезені силою на роботу до Німеччини. Найбільше жінок є з околиць м. Львова та з інших місцевостей Західніх Земель України. Поворотець пригадує одну українку Т. О… яка мала приблизно 25 років життя і походить з Галичини.
Один з поворотців, який не подав свого прізвища, ствердив, що він знає табір Тайшет-Чуна, де перебував сам в 1952-54 рр. Він заявив, що в одному таборі було 100 німців та 60 українців. Пам'ятає прізвища таких українців, як І. Г. та М. з Західніх Земель.
Свідчення ч. 5. Один з поворотців оповідає про українця «X», який був арештований Ґештапом 1944 р. за свою протигітлерівську працю. 1945 року його арештувало НКВД в Берліні і ув'язнило в одному з таборів Колимлагу. Він стверджує, що в таборі, де перебував «X», українців було 40 % з загальної кількости ув'язнених, а з них 80 % з Західніх Земель. Згаданий українець «X» перебував у концтаборі Орстук (Макалянськоє управління), а 1948 р. його звільнено. Але в тому ж році ще раз арештовано його і ув'язнено в Норильській в'язниці, де він перебував до 1950 р. Цей українець належить до українських провідників — організаторів повстання в'язнів в Норильську. Після повстання його перевезено до в'язниці на Колимі, а потім там приміщено в одному з концтаборів. В січні 1955 р. перевезено до Мадагану в табір ч. 1. (Маглаг), і наприкінці того ж року його звільнено від арешту, щоби знова його заарештувати.
Поворотець подає такі адреси таборів: Табір Потьма 2, Мордовська АССР, поштова скринька ч. 144 (для кореспонденції). Для вислання посилок до концтаборів існує адреса: Москва, поштова скринька ч. 5110/43. На Воркуті існує табір поштова скринька 244/19, — це головний табір, начальником якого є Іноськів Дмитрій Ніколаєвіч.
Свідчення ч. 6. Поворотець М. О. Г. свідчить, ще в концтаборах підготовляли і організували в 1954 р. страйки українці. Під час ліквідації військами МВД страйків, загинуло тут 1 000 в'язнів, 29 шахтярів-в'язнів застрілено негайно на місці, 260 в'язнів забито, коли автоматчики стріляли в скупчення в'язнів, а потік вояки-емведисти ганялися в таборі за кожним в'язнем і забивали його. В таборі шахта «Капітальная» емведисти застрілили 180 осіб.
На далекому Уралі, 250 км від залізниці серед великих багновищ стоїть окремий будинок. В тому будинку ув'язнено 54 особи глухонімих з Східньої Прусії, 16 еспанців та 21 українців. Табір називається «Іностранний», у якому також ув'язнено 12 асирійців, 60 іранців, 15 румунів і 20 мадярів.
Свідчення ч. 7. Поворотець «Д» оповідав, що він перебував у концтаборі Тішмов (Усольлаг). До таборів Усольлагу на посади адміністраторів засилають виключно росіян, на яких вони повинні себе регабілітувати. До в'язнів, особливо неросійської національності адміністратори-росіяни ставляться надзвичайно жорстоко. Цей поворотець ствердив, що в кожному концтаборі, де він перебував, зустрічав багато в'язнів українців.
Свідчення ч. 8. Поворотець Р. 3. який має родину з трьох осіб, свідчить, що МВД арештувало його з родиною на Волині 1945 р. і вивезло в Казахстан (околиця Караганди) до села Майкудука. Населення Караґанди, за його ствердженням, складається з 16 000 осіб, половина якого — це інші національності, вивезені з рідних земель до Казахстану. 1947 р. в околиці Караганди, під конвоєм, привезено тисячі українських родин, чоловіки яких сиділи у в'язницях. Чоловіків звільнено, долучено до вивезених родин і під конвоєм в товарових залізничних вагонах привезено до Казахстану. Українці, з якими зустрічався Р. 3., оповідали йому, що на Західніх Землях України напевно залишилося не більше, ніж 1 млн українського населення.