Розгорнення і розширення мережі концентраційних таборів в СССР
Після закінчення організації основного ядра концтаборів і впровадження в них найгостріших приписів життя, норм праці та поведінки заарештованих (з/к), російська компартія наказує ҐПУ на широку скалю розгорнути організацію величезної мережі концтаборів, які поступово вкривають усі терени СССР. За час до 1934 року до концтаборів, які займались розробкою природніх багатств РСФСР, додатково організуються сотні нових концтаборів, в'язні яких розбудовують та будують виробничі підприємства, працюють на індустрійних фабриках і заводах, будують шляхи сполучення (залізниці, мости, стратегічні маґістралі) і т. д., але з однією величезною різницею, що з/к працюють даремно, визискувані нелюдським способом, позбавлені навіть примітивної волі та тих мізерних умовин підсовєтськото життя, що їх має пересічне населення СССР, а в додаток до того зазнає найгіршого знущання і кар уже в самих концтаборах. За той час були створені концтабори для будівництва Біломорсько-Балтійського каналу в Карельській республіці; Свірстрой на річці Свір, для будування гідроелектрівні в Ленінградській області; Нівстрой на річці Ніві недалеко Кандалакші; Туломзамстрой для будування Туломської заполярної гідроелектрівні біля міста Мурманськ; Севжедорлаг, який започаткував будівництво залізниці Котлас-Ухта-Воркута в Комі АССР; БАМлаг, якому доручено будувати Байкало-Амурську залізницю; Балхашстрой; Амурлаг та інші. На початках 1935 року започатковано великі індустрійні будівництва і в центральних областях самої Росії (не РСФСР), для яких створюються спеціяльні концтабори, наприклад: канал Москва-Волга; Рибінське море та металюрґійний комбінат у Щербакові (м. Рибінськ); в Мурманську; Сталіногорську; на Уралі (Магнітогорськ); Куйбишеві; Кузбасі і т. д. Нові будівництва вимагають великої кількости робітничої сили, а кошториси тих будівництв надзвичайно колосальні і Москва вдається до вже випробуваного способу — постачати будівництва дармовою робітничою силою за рахунок з/к, яких, за випрацюваним пляном, весь час «вербує» (арештує) й висилає ҐПУ.
Найбільше «контрреволюційний» елемент засилався до Ухто-Печори, на будування БАМ, до Сибіру, на Колиму та ББК (Біломорсько-Балтійськнй Канал), а «найнебезпечніші» — на Воркуту, острів Вайгач, в Норильськ, в райони м. Прокоп'євськ, до Комсомольська-на-Амурі, на Сахалін, Камчатку і на острови Нова Земля, Земля Франца-Йосипа, до Алма-Ати, Курган-Тюбе, Іркутська, Чіти, Хабаровськ, Сучан.
До загрозливого і найнебезпечнішого елементу ҐПУ зараховувало:
а) українських заможних і навіть середніх селян, які були «розкуркулені» під час масової та безоглядно жорстокої колективізації в 1929–1935 роках;
б) членів підпільних національних організацій з поневолених Москвою народів (СВУ, УВО, муссаватистів, грузинських націоналістів, татарських самостійників);
в) різних визначних наукових і технічних спеціялістів, яких обвинувачувано в «шкідництві» або ж вичищено з академій наук СССР та інших наукових установ;
г) закордонних комуністів, які були викликані з закордону до праці в Комінтерні, а потім заарештовані;
ґ) російських комуністів — членів ВКПб) та її експозитур на поневолених Московщиною землях: КП(б)У, БКП(б) і інших, яких вичищено з партії за ухили або за порушення партійних приписів;
д) засуджених за законом з 7 серпня 1932 року «за расхіщеніє ґосударственной і соціалістіческой собствєнності» («за колоски», як називали в Україні таких заарештованих);
е) велику частину підсовєтської молоді на поневолених землях, яка відмовлялася від вступу до комсомолу або не хотіла їхати «добровільно» в Сибір на працю до індустрійного будівництва. Таку молодь большевики арештували, штучно обвинувачували в тероризмі проти визначних партійних керівників або в актах саботажу і після суду або й без суду засилали до концтаборів;
є) населення прикордонних смуг, яке, як правило, «обвинувачується» в диверсіях, шпигунстві, у нелеґальному переході через кордони, незаконному проживанні в прикордонній смузі і т. д.;
ж) підсовєтське населення, що листувалося з рідними за кордоном і обвинувачувалося за зв'язки з «чужинцями». Особливо те населення, яке в часи НЕП-у та перші роки після нього одержувало закордонну валюту від рідних і купувало в спеціально для того організованих крамницях «Торґсін», на закордонну валюту, товари та продукти харчування;
з) до інших катеґорій належали ті особи, ще перейшли кордон в надії «щасливо» жити в СССР, службовці різних мішаних акційних советських і закордонних підприємств (наприклад, КВЖД), моряки далекої плавби, чужинці, на яких впала підозра в шпигунстві, працівники совєтських установ, що поповнили державний кримінальний злочин, але який ҐПУ розглядало, як «контрреволюційний», та бандити і рецидивісти.
Розгорнення й поширення мережі концтаборів і і збільшення та розгалуження позначилося тим, що 10 липня 1934 р. ОГПУ, згідно з постановою ЦИК,[11] вімкнено до складу Головного Управління Державної Безпеки (ГУГБ). Тією ж постановою ГУГБ було влучене до складу загальносоюзного Народнього Комісаріяту Внутрішніх Справ (НКВД). До складу НКВД належали, згідно з тією ухвалою, такі установи: управління актів громадянського стану (реєстрація шлюбів, народжень, розлук, смерти, адоптування дітей і т. д.); управління совєтської міліції; управління протипожежної охорони; управління в'язницями, концтаборами, колоніями та місцями заслання і виселення; збройна охорона підприємств; прикордонна охорона; геодезійно-топографічні установи; боротьба з безпритульними; паспортизація та приписка на місце мешкання і тому подібні функції. В совєтській армії НКВД, як раніше ҐПУ, мало свою мережу — Особові Відділи (ОО).
Згідно з постановою ЦИК та СНК СССР з 10 липня 1934 р., частину праці ГУГБ, яка торкалася розгляду контрреволюційних справ, було передано до компетенції військових трибуналів військових округ. При обласних, крайових, залізнодорожних, водно-транспортних та верховних судах створено спеціяльні колегії судів (спецколеґії), які складалися виключно з підібраних працівників НКВД. Всі найбільш загрозливі контрреволюційні справи тепер належали тільки до спецколеґій. За тією ж постановою було створене і «Особоє Совєщаніе НКВД», що мало право розглядати всі інші, менш важливі справи, без суду і без присутності обвинуваченого (заочно) та давати свої вироки на ув'язнення в концтаборах. Протягом існування «Особого Совєщанія» воно було головним «поставщиком» робітничої дарової сили концтаборів СССР, засудивши мільйони невинних людей, до ув'язнення на 5 років. Коли ж термін ув'язнення закінчувався, «Особоє Совєщаніє» НКВД мало право знову засудити заочно з'язня додатково на 5 років і так без кінця. Але практично «Особоє Совєщаніє» до 1936 року ухвалювало в основному вироки від 3 до 10 років, а з 1936 року воно вже мало право засуджувати на термін до 25 років і ухвалювати вирок смерти. Справи, що їх досліджувало ГУГВ-НКВД, передавались на розгляд «Особого Совєщанія» лише тоді, коли в матеріалах слідства не було юридичних підстав до передання справи судові (в спецколеґію, до військового трибуналу), але слідчий вважав за потрібне засудити (заслати до концтаборів) арештованого на певний термін.