— Вони вже були одружені?
— Так.
— Наприкінці 90-х ви пішли з клініки. Чому?
— Наші думки щодо напряму роботи розійшлися. Філіпп перетворював «Феянтін» на притулок для багатих невротиків. Мене не цікавив подібний… бізнес.
Ерван кивнув на вікно — за межами зеленого газону було видно огорожу з колючого дроту. А ще ці броньовані двері, заґратовані вікна…
— Надаєте перевагу злочинцям?
— Саме так.
— Ви продали свої акції?
— Коли я йшов, «Феянтін» небагато коштувала. Нині це авторитетний заклад.
— Ви відразу перейшли сюди?
— Ні, я керував кількома психіатричними відділеннями в державних закладах. 2005 року мені запропонували цю посаду. Справжня удача.
В Ервана мало не вихопилася дошкульна ремарка про навіжених убивць. Не грай агресивного мудака.
— Розкажіть мені про Ізабель. Ви добре її знали?
— Так. Ми товаришували наприкінці 80-х.
Невідомо чому Ерван подумав про шведську сім’ю.
— Ви одружений? — не стримався він.
— Ні. Не розумію, що ви намагаєтеся дізнатися.
— Повернімося до Юссено. На початку в них були добрі стосунки?
— Не можу так сказати. Вони кохали одне одного, але психічне здоров’я Ізабель створювало забагато проблем. Ізабель, на жаль, відповідала стереотипу психіатра, не менш хворого за своїх пацієнтів. До чого, власне, всі ці запитання?
Прийняв його Ляссе без жодних ознак невдоволення, тож Ерван вирішив повідомити:
— Ізабель Баррер загинула в ніч з 17 на 18 листопада.
— Убита?
— Чому ви про це подумали?
— Ви ж служите в карному розшуку, чи не так?
— Її збила машина неподалік від Бобура, що в Парижі.
— Суїцид?
— Ні. Просто нещасний випадок.
— Ви впевнені?
— Так, і приїхав я не для цього. — Ерван мимохіть повертався до тону жорсткого фліка. — Поговорімо про психічне здоров’я Ізабель. Згідно з моїми даними, вона кілька разів лікувалася в «Феянтін».
— Я був проти. Мені здавалося, що це, ну… всупереч професійній етиці. Філіпп переконав мене. Він казав, що лікування буде успішнішим, якщо вона залишатиметься в нього на очах. Він завжди сподівався, що дружина зможе повернутися до медичної практики.
— Але нічого не вийшло.
— Ізабель страждала через різні вияви психозу, але основною проблемою була шизофренія в поєднанні з нападами параної.
— Як у Тьєрі Фарабо?
— Чому ви згадали про нього?
— Ми до цього ще повернемося. Продовжуйте.
— Лікування давало сумнівні результати. Та й більшість часу вона не дотримувалася приписів.
— Як на психіатра, Юссено був не надто проникливим, коли одружувався.
— На що ви натякаєте? Що кохати можна лише цілковито здорових людей?
— Ви добре розумієте, що я маю на увазі. Філіпп мав би здогадатися, що щасливе сімейне життя з Ізабель неможливе.
— Він вірив у неї… — смиренно промовив психіатр. — Людям завжди хочеться вірити…
— Під час нашої першої зустрічі ви сказали, що психічні захворювання невиліковні.
— Так і є. Можна лише сподіватися на певне… поліпшення.
— Тоді чому він мав із нею дітей?
— З тих самих причин: сподівався, що все налагодиться.
— Він вважав, що материнство вилікує її?
— Звісно, ні. Ми психіатри. Нам платять, щоб ми не вірили в подібну маячню… — заперечив Ляссе з дивною злістю, ніби й сам колись давно став жертвою таких переконань. — Ні, він вважав, що їм удвох вдасться створити сім’ю, він…
Чепурун затнувся.
— До чого, врешті-решт, цей допит? — раптом закричав він, схопив зі столу записник і почав нервово крутити його в руках. — Ви збираєтеся розповісти мені, чому приїхали й витягуєте з мене історії людей, яких я не бачив понад десять років?
Ерван хотів уникнути будь-яких пояснень, але почувався не в найсильнішій позиції, а запитань залишалося ще багато. Він відкашлявся й наважився на невеличкий брифінг:
— На момент аварії Ізабель називала себе Еріком Катцом і працювала психотерапевтом у Парижі, вдаючи з себе чоловіка. Вона забрала пацієнтів Юссено. Можна припустити навіть, що вона так чи інакше вважала себе його продовженням. Це вас дивує?
— Ні.
— Як можна залишати таких людей за межами лікувальних закладів?
— Я відмовляюся обговорювати з вами подібні речі, — відрубав Ляссе з колишніми зверхніми нотками в голосі. — Ви зараз піддаєте сумніву ціле століття досліджень, досвіду, психіатричної науки і…
Ерван усміхнувся — він мав чим захищатися:
— До того ж, ми виявили, що Ізабель, яка не прийшла на похорон колишнього чоловіка та дітей, пізніше повернулася на кладовище й викопала їхні тіла.