Зрештою заступниця прокурора здалася перед силою аргументів майора Морвана, але заявила: якщо він планує розслідування, зосереджене довкола Ізабель Баррер та її минулого в ролі психіатра, пріоритетним для неї буде варіант облави. Превалювала гіпотеза про безхатька, який жив на віллі й заскочив Одрі зненацька. Поки що ніхто не зупинявся на мотивах вторгнення флікині до будинку померлої Баррер та незаконного обшуку. Це наразі нікого не цікавило. Необхідно було терміново заарештувати шизоїдного типа, який, на додачу, ще й украв пістолет жертви.
Для облави розподілили ролі й завдання. Лувесьєнн уже оточили: від Пор-Марлі на півночі до траси N186 на заході та від дороги D913 й Сени на сході аж до державного лісу на півдні — цю зону ретельно прочесали. Собакам дали понюхати лахміття, знайдене в бібліотеці. Мобілізували також місцевих поліцейських, членів Антизлочинної бригади, фліків у різношерстій уніформі, загони пересувної жандармерії… Для комівояжерства — збирання свідчень сусідів, допиту місцевих торговців, перегляду записів із камер спостереження — виділили офіцерів карного розшуку комісаріатів Руей-Мальмезона, Сен-Жермен-ан-Ле та Нантерра.
Усі уявляли радше клошара-вбивцю, такого собі Франсіса Ольма,[121] що подався в мародери з ножиком «Оріпеї» у кишені, а не цивілізованого кілера, який зіллється з натовпом і вкраде машину, щоб утекти. І все ж таки на головних транспортних артеріях в усій окрузі встановили блокпости — на автомагістралях, трасах національного й окружного значення… В західному передмісті, від Версаля до Сен-Жермен-ан-Ле, чатували патрулі. На підкріплення прислали територіальні бригади, загони спостереження та втручання Національної жандармерії (PSIG) — їхні гелікоптери трималися неподалік. Навіть Річкова бригада патрулювала Сену на випадок, якщо звір спробує втекти вплав.
Ерван утратив контроль над ситуацією. Комісари, майори, підполковники жандармерії юрмилися в саду довкруж вілли, що перетворилася на штаб кампанії. Дехто хотів оголосити пошук свідків — але свідків чого? Інші пропонували проаналізувати заяви до місцевих відділків поліції за останні тижні — їхня майбутня здобич, можливо, вже наробила шкоди в околицях. Що ж до прокурора республіки, який врешті-решт приїхав особисто, то його турбували самі лишень проблеми комунікацій: скласти прес-реліз для ЗМІ, обмежити чутки в інтернеті, організувати вранішню прес-конференцію…
Ерван гриз вудила. На його думку, вся ця метушня була марною: убивця завдав удару напередодні ввечеpi, тобто за добу до цього, і зараз уже далеко. Ключ до його викриття крився в минулому Ізабель Баррер. Ніхто не вдирався до її халупи. Сама психіатриня, вона й тільки вона оселила божевільного в цих стінах. Ерван уже мав одну ідею — Людина-цвях жива — але ця гіпотеза видавалася надто збоченою, тож не йшлося про її викладення без ґрунтовних доказів. До того ж, їхній об’єкт міг усе-таки потрапити в тенета поліцейських — без грошей і зв’язків, із нестабільним психічним здоров’ям і виглядом безхатька: таку пташку можна сподіватися спіймати швидко.
Минули дві години, а Рібуаза досі не було. Ніхто не розумів, чому Ерван відмовляється залучити звичайного лікаря, аби той виписав свідоцтво про смерть. Ні: він хотів, аби Рібуаз і тільки Рібуаз підтвердив, що смерть Одрі була «миттєвою». Він також розраховував, що той помітить на місці злочину ще якісь деталі. Ерван вимкнув прожектори й зупинив роботу криміналістів: побоювався, що спека в кімнаті прискорить розпад і точний час смерті встановити не вдасться.
О дев’ятій усі посадовці розсілися по своїх машинах, пообіцявши одне одному цілу ніч зв’язуватися телефоном, — Ерван погоджувався з ними, але йому вже було начхати. Він передав естафету окружному комісару Версаля, П’єрові Сандовалю, який знав свою справу.
Ерван потиснув усім руки, позаписував номери, попрощався з усіма, ніби після барбекю. Більше не тремтів, але це якраз і віщувало недобре: він перейшов до стадії внутрішнього охолодження — температура падає на один градус кожні три хвилини, серцебиття сповільнюється, кров недостатньо живить кінцівки, настає параліч та обмороження. Інтуїція підказувала, що надворі не так уже й холодно, та це лише погіршувало стан Ервана. Не ніч була йому ворогом, а власне тіло.
121
Французький серійний убивця, заарештований 1992 року. Подорожував Францією автостопом, за що отримав прізвисько Злочинець-автостопер.