— Сподіваюся, ти відмовив йому?
— Ну…
— Що?
— Він запропонував цілу купу грошей.
— У нього немає дозволу.
— І все ж таки це один із найкращих стрільців, яких я будь-коли зустрічав.
— Лоїк?
— Кожна його куля влучила в яблучко, та ще й з обох рук.
Брат був амбідекстром, але звідки в нього досвід стрільця? Що він собі намислив? Що збирався робити з пістолетом Лоїк, який переміщувався досі виключно між авеню Матіньйон і Трокадеро?
— Я заберу ствол, — підсумував Ерван. — Якщо не вдасться, склепаю тобі обвинувачення в незаконній торгівлі зброєю.
— Морване, я…
Повернувшись до палати, він допитав брата, але без жодного успіху. Лоїк ухилявся від пояснення причини і відмовлявся повернути пістолет. Вони півголосом накричали один на одного біля материного ліжка — не найліпше місце для армреслінгу.
За годину — ще один дзвінок, ще одна причина для тривоги. Фітуссі повідомив найсвіжіші новини: Трезора Мумбанзу, напідпитку, близько шостої вечора в готельному номері пристрелили двоє його охоронців із Лубумбаші, але й самі загинули в сутичці. Фітуссі був не надто проникливий, але достатньо обізнаний — «Coltano», Катанґа, вбивства Нсеко й Монтефіорі, — щоби пов’язати цю стрілянину зі смертю Морвана. Перш ніж поспілкуватися з Ке-д’Орсе, він хотів дізнатися думку Ервана, який залишився на своїх позиціях: ані слова про відповідальність Мумбанзи за вбивство батька чи про махінації довкола «Coltano» й нових родовищ.
Насправді Ерван нічого не знав про цю смерть, що сталася так вчасно. Щиро кажучи, аж занадто швидко. Балаґіно й далі замітає сліди? ООН закручує гайки по смерті Понтуазо? У «Coltano» вийшли на нове коло гри в стільці? «Негритянські мутки», як казав Морван?
Щойно поклавши слухавку, він почув цокіт підборів у холі. Крізь шибки в дверях побачив Ґаель — рожеві щічки й чорна шапка.
— Де ти була? — Ерван зробив крок їй назустріч.
— У Швейцарії.
— Господи… — просичав він крізь зуби.
— Як почувається мама?
Брат схопив її за плече й штовхнув до службових сходів.
— Що таке? — скрикнула вона.
— Іди вперед.
Ерван змусив сестру збігти донизу, і вже за кілька секунд вони були надворі, далеко від задухи, запаху дезінфектора, облущеної фарби.
— Тільки не кажи мені, що це ти кокнула Мумбанзу.
— І що далі?
— Ти вже геть здуріла?
— Це ж він убив тата, хіба ні?
Ерван, приголомшений, затулив обличчя долонями.
— Ти вирішила вбити людину своїми маленькими ручками, навіть не знаючи, винний той чоловік, чи ні, не цікавлячись, ким він був?
— Ти сам сказав мені…
— Я виклав тобі найімовірнішу гіпотезу. Цього не достатньо, щоб його судити, а тим паче — страчувати. Ким ти себе уявила? Мечем правосуддя?
Замість відповіді вона гордовито скривилася.
— Ти усвідомлюєш ризики? Ти остаточно схиблена!
Сестра демонстративно відкрила сумочку й дістала сигарету.
— Він усе одно був покидьком, — видихнула, припаливши.
— Що ти про це знаєш?
— Принаймні з жінками.
Ерван раптом подумав, чи нормально циркулює кров у його мозку, — відчув запаморочення, ніби щойно рвучко скочив на ноги. Від думки про те, що цей мудак міг торкатися до його сестри, пожалкував: уже не можна його воскресити, аби вбити власноруч.
— Як ти все влаштувала? — зрештою запитав він.
Ґаель розповіла про свій план — у тій божевільній історії перемішалися паспорт подруги, корок від шампанського, лезо бритви, фокуси з пістолетами. Він, флік, приречено подумав: вони з колегами все життя бігають за вбивцями, і ось що їм тепер пропонують — химерний план, щось середнє між коміксом і диявольським казаном.
Найбільше божевілля полягало в тому, що Ґаель усе вдалося. «Що нахабніший план, то ліпше він спрацьовує», — стверджував Морван. Розслідування вже, певно, близьке до завершення. Траєкторії куль підтвердять гіпотезу зведення рахунків. Швейцарські фліки не копатимуть глибше. Тим паче, що 2001-го Лорана-Дезіре Кабілу, президента ДРК, уже завалили його власні охоронці. Ерван був упевнений, що Ґаель це відомо.
Перш ніж завершити розмову, він пройшов списком ідеального злочину:
— Камери спостереження?
— У тому кутку коридору їх не було. Номер біля службових сходів.
— Упевнена?
— Абсолютно. Мене ніхто не бачив. Ніхто не знав, що він чекає на повію, окрім його охоронців.
— Через кого влаштувала побачення?
— Пайоль.
Ну звісно. Жодного ризику: цей люкс-сутенер не заговорить. Навпаки, він навіть мав би перестрахуватися — ніщо не повинне вивести на нього.