Знадобилося кілька секунд, аби усвідомити, що телефон у руці теленькає. Особливий сигнал — смс від його команди. Особиста адреса Паскаля В’яра в 12-му окрузі. Чемпіон бобо жив поряд із подібними до нього, неподалік ярмарку Аліґр.
Ерван вирішив не підніматися до палати Меґґі й побіг до своєї тачки. Уже не йдеться про те, щоб чекати світанку, аби навідати ще одного покидька. Ні круасанів, ані пристойної години для гостей. Відтрахати його у Морванів спосіб — зі жменькою гравію замість вазеліну.
— Ерване?
Він озирнувся й побачив Софію, загорнуту в чорне пальто, — квінтесенція кількох століть вишуканого стилю. Графиня вочевидь поверталася з вечері й вирішила ще раз зайти до Меґґі. Її видовжені очі неприродно блищали у світлі вуличних ліхтарів. Або забагато випила, або плакала. А може, просто розлючена.
А можливо, й усе разом.
— Скільки потрібно смертей, аби ти наважився мені подзвонити? — запитала вона й підняла комірець.
III
Фармакон
Ерван їхав автомагістраллю до східних районів Парижа. Витратив ще кілька годин у товаристві Софії, але слово «витратив» таки неточне. Радше він щось здобув, навіть якщо поки не знав, що саме. Утіха — надто сильно сказано, спільництво — заслабко.
Вони вирішили обійти будівлю лікарні Помпіду й рушили до парку Андре Сітроєна. Проминали газони й оранжереї, що зблискували у світлі місяця, та все говорили й говорили. Не як коханці, навіть не як друзі. Як члени сім’ї, що розпадається на шматки, притискали лікті, щоб не відірватися й не спричинити остаточного краху. Ніхто не мав рішення, і неможливо було відмотати час назад, скасувати моторошні смерті. Але загибель батьків могла подіяти як попіл після пожежі: повернеться родючість, здоровіша, чистіша.
Ерван не насмілився згадати про небезпеки, які досі на них чигали. Але в кожному власному промовленому слові, у кожній фразі, яку шепотіла жінка, йому ввижався збочений зв’язок. Мов плювок, скаламутила всю воду фраза, що крутилася в мозку: «Людина-цвях жива…». Не варто було ще більше лякати Софію: вона вирішила змінити ставлення до Лоїка й поховати ненависть до обох їхніх сімей.
Зрештою ці двоє сіли на лаву, але не торкнулися одне до одного. Побачимо, що робити з тілом і душею, коли цей жах скінчиться.
Натрієві лампи у тунелі під набережною чергувалися зі слюдяними зблисками чорної Сени. У цих різких переходах — то спалах, то темрява — Ерван слухав повідомлення Левантена: усі зразки ДНК належали Фарабо. А якщо так: якийсь інший убивця так само, як вересневі підозрювані, міг пересадити собі кістковий мозок Людини-цвяха й відтоді залишати генетичний підпис чаклуна — та Ерван у це не вірив. По-перше, швейцарський лікар, який виконував операцію, нічого не казав про п’ятого реципієнта. По-друге, самі обставини вбивства Одрі — безхатько, дикунство, засідка — не в’язалися з образом заможного фетишиста.
Тож усе поверталося до старого знайомого — Людини-цвяха. Варварське вбивство Вісси Савірі у ландах: Фарабо. Анн Сімоні й Людовік Перно теж убив він за допомогою Ізабель Баррер. Нападник на Ґаель у Сент-Анн менше вкладався у версію: атлет у комбінезоні зентай апріорі не міг бути шістдесятирічним божевільним, втікачем із психлікарні. Так само, як і бігун, із яким сам Ерван зіткнувся в баластному відсікові контейнеровоза в порту Марселя.
Це нічого. Він знайде пояснення. Ірраціональне, якщо взагалі можливо щось пояснити. Бо наразі логіка виводила на самі лишень хибні стежки. Сконцентруйся, налаштуй свої струни в унісон із цим привидом. За всім цим вгадувалися певні махінації, в яких задіяні Жан-Луї Ляссе, Ізабель Баррер, Філіпп Юссено — а тепер і Паскаль В’яр, тобто власне французька влада. Чому той бобо з площі Бово засекретив справу Юссено? Навіщо приховувати зв’язок між психіатром і його колишньою дружиною?
Ерван матиме відповідь за кілька хвилин. Порівнявся з Ліонським вокзалом, з’їхав із набережних та повернув ліворуч до бульвару Дідро. Щоб розвантажити мозок — уже виснажений прокручуванням запитань без відповідей, — дозволив собі перепочити й зосередився на покидьку, якого збирався підняти з ліжка.
Історичний ворог Ґреґуара Морвана, Паскаль В’яр належав до наступного покоління, того, що нахапалося ілюзій міттеранізму. В очах Падре він уособлював усе те гібридне й ненависне, що соціалізм вніс у лівацтво: суміш лицемірно чистого сумління й лукавої буржуазної логіки. Для Морвана ліпше було щиро помилятися, як маоїсти чи троцькісти, ніж двоєдушно користатися з системи. Паскаль В’яр був карикатурою на вдаваного інтелектуала, соціаліста, екоактивіста, альтерглобаліста… Пан Добрі Наміри власною персоною. У поліції, де домінує принцип реалістичності, його випадок становив справжню екзотику: флік в оксамитовому піджаку, майстерно скуйовджений і неголений, у хустці, пов`заній на шиї та стоптаних мокасинах. Він вживає лише органічні продукти, їздить на велосипеді, виголошує пишні промови, смокче свою електронну сигарету, — справді, є на що подивитися.