Ерван не помітив такої деталі під час своїх візитів, але ця обставина добре в’язалася з іншими декораціями. Він уявляв, як доктор Ляссе годує птахів, ставши на одне коліно серед очеретів і бамбуку — в японському стилі.
— Плаг змушував вас ходити цим шляхом?
— То був кат. Він вів нас на смерть.
Ерван втупився поглядом у рахітичні кінцівки психа, його кволі плечі, курячу шийку, що теліпалася в утримувачі. Божевілля виїло йому всю плоть, як людожер, обсмоктало кісточки.
— Що саме з вами робили в цій будівлі?
Бенабдаллах забився головою об свої лещата. Губи в нього тремтіли. Ерван підійшов і взяв його за руку. Один із санітарів спробував втрутитися:
— Ви не маєте торкатися до нього.
— Патріку… Що з вами там робили?
Очі Бенабдаллаха бігали під опущеними повіками, здавалося, погляд не міг ні на чому зупинитися.
— Патріку…
Схиблений ніби прокинувся від своїх думок і втупився у фліка.
— Ти не можеш мені помогти… — з відразою виплюнув він.
— Патріку… — Ерван нахилився до нього, але санітари більше не наважувалися завадити. — Я тут, щоб тобі допомогти. Якщо твоя ласка, розкажи мені, що в тебе на серці…
— У мене нічо нема на серці, — раптом загиготів божевільний. — А той Плаг багато чого мав на серці… Бачив би ти його труп…
— Що з вами робили в тій лікарні?
Хворий з упертим поглядом нахилив голову.
— Ти не можеш мені помогти. Я вже мертвий. Мене вбили там…
— А хай тобі всячина, Патріку: скажи, що вони з тобою зробили!
Цього разу один медбрат схопив його за руку, щоб змусити відпустити зап’ясток пацієнта: Ерван усвідомив, що стискає надто сильно, аж кісточки побіліли. Санітар відчепив кожен палець по черзі — так розтискають востаннє скорчену кисть трупа. Флік відступив назад і витер чоло рукавом.
— Він убив нашого Хазяїна, — видихнув в’язень.
Бенабдаллах висловлювався як Ренфілд, маніяк-убивця з роману «Дракула», пожирач мух, поневолений духом графа-вампіра.
— Плаг нікого не вбивав.
— Ти нічо не знаєш…
Коли Ерван заарештував Хосе Фернандеса, він був переконаний, що санітар задушив Тьєрі Фарабо, щоб украсти в нього стовбурові клітини й продати їх четвірці фанатиків, кожен з яких прагнув стати Людиною-цвяхом. Тепер він знав, що помилявся: Плаг просто зібрав із тіла фібробласти й інсценізував кремацію.
Він збирався поновити спроби, коли за його спиною відчинилися двері.
— На цьому я змушений припинити вашу розмову, — сказав психіатр. — Він починає нервувати.
Ерван кивнув, і собі намагаючись заспокоїтися. Знову марно втрачений час. Він жестом попрощався з ув’язненим, який, здавалося, вже поринув у неврастенію, і вийшов за лікарем у коридор.
— Чому ви погодилися на цей допит? — запитав Ерван за кілька кроків від палати. — Ви навіть не запитали в мене, про що йдеться. У звичайних умовах довелося б два тижні битися за дозволи, щоб наблизитися до Патріка, і те без жодної впевненості в результатах.
— У мене є свої причини.
— Які?
— Я читаю газети. Знаю, що ви розслідували справу Людини-цвяха, пов’язану з ЗПП Шарко.
— І що?
— Ви не чули, що каже Патрік? «Качиний став»… Психіатрія може вдаватися до будь-яких крайнощів, і я переконаний, що в Бретані відбуваються дивні речі.
Ерван не довіряв критиці в межах однієї сфери діяльності: заздрощі, конкуренція, недовіра… Але слова психіатра могли б підтвердити свідчення чоловіка з утримувачем голови.
— Що конкретно вам відомо?
— Нічого. Але мені здається, що одержимість Бенабдаллаха Інститутом Шарко ледь підіймає завісу над правдою.
— Він і про ваших санітарів розповідає всілякі жахи.
Вони вийшли надвір. Уже був день, але споруди закладу від цього не вигравали.
— Ви маєте рацію. Біля пацієнтів я і сам стаю параноїком, — сказав лікар.
— Ви знаєте Жана-Луї Ляссе?
— Не особисто. Дуже гарна репутація.
-- І?
Психіатр глянув на годинник і жваво потиснув Ерванові руку:
— Мушу повертатися до роботи. В кожному разі, сподіваюся, ця зустріч вам допоможе.
Ерван пішов до машини. Сухе листя шурхотіло під ногами. Перевірив повідомлення й виявив, що з ним двічі намагався зв’язатися Фавіні. Набрав його номер.
— Може, тобі начхати, — сказав підлеглий, — але я знайшов батька Одрі.
Ерван не зволікаючи вирішив заїхати в Нуазі-ле-Сек і повідомити старому, що його дочка «загинула під час виконання службових обов’язків». Хотів сказати, яким винятковим фліком вона була. Як її не вистачатиме йому та його колегам, принаймні в професійному плані — в усьому іншому ніхто насправді не знав цієї потайливої офіцерки. Так, Брест міг зачекати.