— Зовсім ні, я…
— Де зараз тіло?
— У СМІ. Тобто, в судмедінституті. Це на набережній де ля Pane, біля однойменної станції метро.
— Я знаю. Що сталося з моєю дочкою?
Ерван сів назад і схопив своє горня, щоб зайняти руки.
— Одрі стала жертвою… особливо жорстокої людини.
Я…
Він відчув, як слова вивітрюються. Співрозмовник спокійно поглядав на нього з-за своєї чашки. Шкіра старого здавалася надто білою і сухою: торкнися — й на пальцях залишиться вапно. Зморшки на обличчі звивалися й перепліталися в складні візерунки; вони мовби дивовижно змінювалися, ніби борозенки на піску.
— Я мушу поїхати й упізнати її?
— Ні. В цьому нема потреби. Ми… Ну, ми не знали, що в Одрі ще є родичі в Парижі.
Запала мовчанка. У повітрі ніби вібрувало німе запитання.
Пйотр порушив тишу:
— Відразу після народження Едельтруди я поїхав до Франції. Не для того, щоб уникнути відповідальності. Навпаки. Я хотів підготувати ґрунт, щоб вона з матір’ю приєдналися до мене. Десять років гарував як чорний віл на будівництві, жодного разу не приїздив до Польщі, бо не мав документів. Коли ж нарешті отримав посвідку на тимчасове проживання, то повернувся до Кракова. Моя жінка помирала. Рак із метастазами. Ця дурепа нічого мені не писала, боялася, що я ризикну повернутися без документів і цим перекреслю всі роки своєї праці. Коротше, я опинився сам-на-сам із дівчам, якого не знав, яке геть не говорило французькою, та й взагалі відмовлялося зі мною говорити. Я привіз її сюди. Вибив для неї громадянство. За кілька років вона вивчила мову, закінчила школу, але без кінця втікала… Урешті-решт одного разу вона зникла остаточно. Я не намагався її шукати, чи хоча б зв’язатися з нею. Знав, що вона живе з молодими безхатьками, яких ви звете «панки-собачатники», біля вокзалу Монпарнас. Пізніше знову щезла. Я не хвилювався: Едельтруда була сильною дівчиною. Я залишився сам зі своїм болем і почуттям безмежної порожнечі. Усе, що я робив, — заради мети, яка втратила сенс, яка взагалі від початку не мала сенсу. Тепер ви кажете мені, що вона мертва. Я пам’ятаю лише німе створіння з ненавистю замість хребта. Я католик: не знаю, чому Господь призначив мені це випробування, але відчуваю, що моя донечка тепер вільна.
Ерван подумав про лувесьєннський труп з виколотими очима й витягнутим язиком. Старий поляк правильно обирав небесний шлях, але Ерван мусив помститися за Одрі в земному світі. Куля в лоб або тюряга до скону для злочинця.
Він не міг дібрати слів, але глибоко розумів почуття Одрі. Подумав про себе, про Лоїка, особливо про Ґаель. У Морванів кожна дитина теж росла під знаком ненависті.
— Одного разу, — вів далі поляк, — вона прийшла до мене. Думаю, тоді вже працювала з вами. Хотіла подякувати за те, що я їй дав. Я відповів, що нічого їй не дав, що не мав нагоди. Саме так, сказала мені вона, її спадок — лише чорна діра. Діра, яку вона щодня намагалася заповнити. Це було сенсом її життя.
Ерван кивнув, так само мовчки. Цей колодязь ілюзій, це провалля химер теж давно йому знайомі. Він наповнював цю діру злістю, образою, огидою, аби нині зрозуміти нарешті, що всі його зусилля були марними: прірва без дна.
— Зателефонуйте мені, повідомте про дату й місце поховання, — сказав він і підвівся. — Ми всі прийдемо.
— Дуже люб’язно з вашого боку, але прошу, не треба.
— Ви…
— Залиште мені принаймні цю останню мить удвох із нею. — Пйотр посміхнувся, й на його обличчі змалювалися нові арабески зморшок. — Він же буде й першим, у повному сенсі.
Ерван пішов до машини. Уже за одинадцяту. Цей день нагадував течію, що постійно відносила його від берега, до якого він хотів пристати, — Бреста. Водночас ключ до всього цього бедламу був там, і…
Коли він відмикав дверцята, задзвонив телефон. Сіріль Левантен. Координатор групи криміналістів. Правитель лабораторій.
— Я телефоную з приводу ліків.
— Яких ліків?
— Тих, що ми знайшли в Лувесьєнні, в пластиковому…
— О’кей, згадав. Що там?
— Невідомо. Мої хіміки не впізнають цих речовин. Це не ті препарати, які можна купити на ринку. Радше якась експериментальна фігня.
Качиний став. Справа наближалася до гіпотези, що вже якийсь час вимальовувалася в голові Ервана: клінічні експерименти в закритому закладі. ЗПП як постачальник піддослідних кроликів…
— Ви навіть не знаєте дії цих пігулок?
— Відомо, що це синтетичні аналоги.
— Говори французькою.
— Замінники нейромедіаторів, які дають змогу блокувати чи стимулювати нервові рецептори.