— Як із похороном?
Лоїк гірко всміхнувся, похитав головою, мовляв: «Отже, тільки це тебе й цікавить».
— Вилітаємо завтра вранці. Труна полетить з нами до Ланніона. Тоді її повезуть фургоном до мису Арквест.
— Хто займається перевезенням?
— Контора, координати якої ти мені дав.
— А на місці?
— Труну відвезуть на Бреа катером.
Батька кидало від літака до катафалка, з автівки до човна, щоб нарешті люди на спинах внесли його до церкви. Ерван пригадав його між чотирьох дощок, в африканському шматті, босого, в аеропорту Лубумбаші. І все заради цього.
— Його вдягли?
— Я привіз їм один із його костюмів і сорочку «Charvet».
Ґреґуар Морван уже кілька десятиліть носив один і той самий одяг: костюм, пошитий на замовлення в «Ermenegildo Zegna», блакитну сорочку з білим комірцем, підтяжки. Поховати його слід було так само: генерал у своїй уніформі.
— Я приєднаюся до вас на Арквесті.
— Не полетиш із нами?
— Ні. Мушу відлетіти раніше. Маю там зустріч. Особисті справи.
Лоїк недовірливо глянув на брата: він нікого не знав у тих краях і впродовж двадцяти років їздив на Бреа з примусу.
— Поясню пізніше, — промимрив Ерван, щоб відкараскатися від Лоїка. — Повертайся до палати й побудь з Ґаель. Її не можна залишати в такому стані.
— А ти?
— Вибач: невідкладні справи.
Ніби на підтвердження його слів у кишені завібрував телефон. Зиркнув на екран. Краус, священик-психіатр з Лувен-ля-Нева.
— Іди, — наказав він, перш ніж узяти слухавку. — Перетелефоную вам пізніше. Подбай про неї.
— Немає жодних сумнівів стосовно природи цих ушкоджень, — заговорив отець Краус без жодних преамбул, за що Ерван був йому вдячний. — 3 погляду магії йомбе, вони мають потужне значення. Спершу очі. Ми припускаємо, що вбивця вважає свою жертву ритуальною статуеткою. У такому разі він «відкрив» їй очі, щоб бачити крізь неї потойбіччя. Це має вирішальне значення, але перехід може відбутися лише раз… Через очі нконді вбивця отримав доступ до світу духів.
Ерван щосили намагався зрозуміти. Один дотик до кнопки — й провалився в інший світ, світ чаклунів і нґанґ.
— А язик?
— Інший характерний символ. У світі духів він символізує слова, магічну мову. Тому дуже часто статуетки показують язика, щоб заявити про свою силу. Пригадуєте, нґанґа обсмоктує цвяхи й скельця, перш ніж увігнати їх у талісман. Слина посилює прохання цілителя і…
Краус, здавалося, забув, що йшлося передусім про спробу збагнути мотиви вбивці.
— Конкретніше, — перебив його Ерван, — нащо витягати язика крізь рану в горлі?
— Не можу сказати вам напевне, але, мабуть, убивця провів зі своєю жертвою сеанс… потужної магії. Він розраховує на її підказку: що він має робити. Це талісман символічно «облизуватиме» кожен його вчинок, підтримуватиме його зусилля, поки він втікатиме. Ця рана — ніби примножене закляття. Ушкодження тіла зробили його сильнішим. Віднині він володіє зором і мовою, очима й словами. Дві суперсили духів.
Усе це нагадувало цілковите божевілля, але шосте чуття фліка підказувало, що вбивця, хай то Фарабо чи хтось інший, діяв за такою логікою. Ерван мав прослідкувати за ним до самих глибин його вірувань, як зробив його батько, налаштувавшись на хвилю безуму Людини-цвяха.
— Ворожбит повернувся! — вигукнув місіонер.
Старого, здавалося, схвилювала ця новина, та Ерван був не в тому настрої, щоби поділяти його ентузіазм. Він у жодному разі не танцюватиме на могилі Одрі.
— Не забувайте також, — етнолог заговорив спокійніше, — що саме жорстокість ран визначає гнів нконді. Що глибша рана, то жахливіша реакція талісмана. Убивця таким чином намагався викликати страхітливу лють. Зокрема, таке пошкодження очей надзвичайно рідко трапляється у статуетках йомбе: це означає провокувати дух на його священній глибині.
Ерван пригадував незвичайний ритуал нґанґ: ображаючи свою статуетку, плюючи на неї чи встромляючи цвяхи в її тіло, вони пробуджували дух, що міститься всередині. Називали це «поглибленням помсти». Жодних сумнівів щодо намірів убивці…
— Убивця кидає вам смертельний виклик, — підсумував Краус. — Наступна сутичка буде останньою.
Без жартів… Усе це чудово клеїлося з образом Фарабо і помстою, яку він виношував упродовж сорока років.
— Дякую, отче, я…
— Стривайте. Ви надіслали мені й інші фото: знімки мінконді, виліпленої з глини.
— Так, слухаю вас.