— Скільки часу це триває?
— Усе почалося вночі з вівторка на середу.
Час збігався: якщо Фарабо після смерті Одрі втік просто в Женнвільє, то міг саме тоді прибути сюди.
— Сторожі комплексу нічого не бачили?
— Та вони повні нулі.
— Окрім цих звуків щось може вказувати на чиюсь присутність?
— У роздягальні тирили хавку.
Ерван чомусь уявив собі качку по-пекінському, яка щодуху втікає. Він нервово, безглуздо засміявся і спробував замаскувати цей сміх силуваним кашлем. Ти з глузду з’їхав.
— О котрій ви зачиняєтеся?
— Ми не зачиняємося. Працюємо змінами. Займаємося білизною половини лікарень і їдалень в О-де-Сен.
— Відведіть мене до складських приміщень.
Вони зайшли до першого кубу з навощеного бетону зі стелею понад три метри заввишки. Стіни й підлога сяяли, ніби вкриті калюжками рідкого срібла. Труби над головою сплелися в картатий візерунок, утворили складний лабіринт із повітря й води. Усе акуратне та нейтральне — можна було б сказати «холодне», якби з кожним кроком не посилювалося невловиме тепло. У залі було повно вішаків з одягом: уздовж перекладини, прикріпленої до стелі, їздили халати, куртки, комбінезони.
— Відділ пакування, — прокоментував менеджер, вказуючи на жінок біля конвеєра, які надягали на кожну річ пластиковий чохол, перш ніж та злітала догори.
Він передав жінкам вказівки. Одна за одною робітниці залишили робочі місця й зникли.
— Наближаюся до його сховку, — сказав Ерван у слухавку. — Все чисто. Доповідай.
— У мене теж. Хлопці починають виходити.
Наступний цех виявився відділом прасування. Свист, сичання й шипіння розтинали насичене парою повітря. Чоловіки й жінки в масках метушилися, ніби хірурги, озброєні прасками, дроти яких петлями вигиналися в них за спинами. Інші працювали за пресами, що випускали білясті струмені пари. Ерван подумав про дімсам[135] просто з печі. Знову кулінарний гумор абсолютно не в тему. Бляха, зберися!
Чергові вказівки. Робітники не змусили себе просити двічі й вервечкою попрямували до виходу.
— Ще тільки наближаюся, — передав Ерван Тонфа. — У тебе все гаразд?
— Усе добре. Все чудово.
Робітники в шапочках і паперових масках недовірливо поглядали на майора. Косо поставлені очі підкреслювали їхню ворожість.
— Нехай поскидають маски, — наказав він помічникові.
— І як це сказати китайською?
— Забий і перевіряй кожну пику.
Ерванів гід на ходу пояснював йому розклад, який не дозволяв підприємству простоювати. Обшук перетворювався на екскурсію. Ерван уже вкрився потом. Пара випала в конденсат і просякнула його сорочку. Принаймні тепер не холодно.
— Де підвал? — перебив він китайця.
— Трохи далі.
Герметичні двері.
Тут на повну силу оберталися барабани гігантських машин. У віконцях вирувала буря тканин і піни. Вертикальні візки, до краю наповнені білизною, чекали на свою чергу. Пральня…
— Ще тільки підходжу, — повідомив Ерван помічникові. — Усе чисто?
— Китайці чогось панікують. Піду гляну.
Голос офіцера змінився: тепер він був напруженим, ніби той задихався.
— Блядь! — загорлав Ерван. — Стій надворі! Де ті срані склади? — звернувся до китайця.
Той тицьнув пальцем:
— Ще один цех і…
Цієї миті пролунав постріл.
Ерван дістав ствол і побіг у напрямку пострілу, тимчасом робітники втікали в протилежний бік, заплутувалися у простирадлах і перекидали візки. Не потрібно більше шукати підвал: сквотер сам вийшов нагору. Біля наступних дверей флік притиснувся спиною до стіни й усвідомив, що досі тримає в лівій руці телефон.
— Тонфа? — прошепотів він.
Жодної відповіді.
— Тонфа?
Тиша. Ерван поклав телефон до кишені й пересмикнув затвор пістолета. Цієї миті йому здалося, ніби він пальцями відчув, як набій під тиском інших куль піднімається в патронник. Смертельний процес розпочався.
Він заскочив до наступної зали, просуваючись вздовж лівої стіни. Сушильня: автомати з косого патрубка випльовували чистісінькі простирадла. Кілька робітників відступали навкарачки, ще хтось пробирався поповзом. Ерван схопив одного за халат. Переляканий китаєць тицьнув пальцем у металеві двері праворуч.
Ерван рвучко їх штовхнув і побачив заповнений пітьмою коридор: голі стіни, скрізь труби. Він примружився, щоб зорієнтуватися — з темряви виринали самі червоні аварійні лампи. Оглушливо гула вентиляційна система.
135
Дімсам — традиційні легкі китайські закуски, які подають до чаю пуер, найчастіше пельмені, рулетики тощо.