Змінився навіть його погляд на реальність. Власне помешкання здавалася тепер казковою скринькою, повною скарбів, з блискучою підлогою й розкішними картинами. Вигляд Сени та Ейфелевої вежі з вікна тішив його. Усе було те саме, але віднині він володів здатністю поглядом трансформувати побачене — або ж просто відновлювати картину: Лоїк ніколи не бачив цієї чудової обстановки, засліплений наркотиком, а потім — одержимий його відсутністю.
Він ще раз прийняв душ, аби позбутися запахів лікарні. Під струменем води пригадував свої бойові подвиги. Ще в машині на паркінгу в Женнвільє його охопило дивне передчуття. Швидко перебігаючи в пелені пари, він дістався сходів і збіг ними саме тієї миті, коли той покидьок цілився в брата. Він кинувся, не розмірковуючи. Момент істини: вистачило кількох секунд, щоб остаточно розірвати будь-який зв’язок із колишнім Лоїком.
Вийшов з душу, подивився на себе, голого, в дзеркало над раковиною. Здавалося, що мутація помітна й на фізичному рівні. Шар сала, яким він обріс за час роботи в офісі, згорів. Обвислі м’язи знову зміцніли. Плечі розправилися. Він знову став сухим, жорстким, вискобленим. Повернулися його сила, його енергія — та тілесна конституція, що дала змогу п’ятнадцять років тому виграти кілька престижних регат і стати одним із найвидатніших шкіперів свого покоління.
Він натягнув труси й футболку та приготував собі міцного еспресо — нашвидкуруч, забувши раптом таку важливу колись церемонію. Тепер вважав себе крутим… Ну ж бо, до дна.
Раптом його охопило інше почуття. Хотів кричати про свою радість, поділитися з кимось цим торжеством. Але з ким? Брат досі в лікарні або ж виплутується з цієї нової халепи в офісі (вони домовилися просто собі викреслити будь-яку згадку про роль Лоїка у подіях). Сестрі не потрібні додаткові переживання. Що ж до Софії, то й мови нема про те, щоб іти шкребтися в її двері. Ще подумає, нібито він прийшов шукати розради після зґвалтування у Ф’єзоле.
Залишалися друзі, але які? Одні жили тільки заради кайфу, інші — заради бабла, причому ці дві категорії часто перетиналися. Як пояснити їм, що він відчув неймовірний кайф від напруги, лихоманки, яка його опанувала саме тієї миті, коли він ризикував головою?
Лоїк глянув на годинник — уже по дев’ятій, — і йому сяйнула одна ідея. Жерар Комб щовечора організовував стрільбища у своєму клубі в Епіне. Інструктор упізнав його голос у слухавці й розреготався — але доволі силувано. Лоїк здогадався: Ерван з ним поговорив.
— Я думав, одного сеансу тобі вистачило, — натужно жартував власник тиру.
— Усе тільки починається.
— Де Лоїк?
— Я думав, ти зателефонуєш, аби дізнатися про мої справи.
— Найслабші в пріоритеті.
— Сьогодні він не здався мені таким уже слабким…
— Що сталося? — тон Софії став жорсткішим. — Ґаель сказала, що ви зникли на півдня.
— Ми зіткнулися… Ну, е-е-е, з однією проблемою.
— Між вами?
Ерван зітхнув у слухавку. Їх із Софією завжди єднала домовленість: захищати Лоїка від зовнішнього світу і його власних демонів. Він узяв молодшого на небезпечну операцію, не дотримав слова.
— Ні, в мене на роботі.
— Ти брав його з собою?
— Він був зі мною і…
— Ви в своїй сімейці всі пришиблені. Скільки разів я тобі казала…
Облиш. Урешті-решт, вона мала рацію. Загалом, Софія не могла на цьому зупинитися. Та Ерван виснажився остаточно. Вийшов із Лярібуазьєр і спробував повернути собі контроль над розслідуванням. Марно. Його не просто відсторонили. Віднині місце Ервана — на лаві підсудних.
Перший дзвінок, ще в лікарні, він отримав від Фітуссі. Ерван цілком заслужив такого гніву начальника. Безглузда операція, проведена всупереч здоровому глузду, цілковито незаконна. Убитий робітник, поранений поліцейський (кілька синців, але жодного перелому), сотня цивільних під загрозою. І, звичайно, вбивця досі на волі.
Шеф не приховав жодної подробиці колотнечі, яку спричинила маленька Ерванова примха. Фітуссі телефонували всі значні посадовці з Міністерства внутрішніх справ. А що вже казати про ЗМІ, які залюбки обсмоктуватимуть цю історію. І все через дурника, який завжди чинить по-своєму і нікого не слухає!
Ерван випив цю чашу до дна, але його захищала одна вагома обставина: жалоба за батьком. По катафалках не стріляють. Він скромно визнав свої помилки, оголосив, що готовий прийняти всі наслідки, але попросив дозволу на те, щоб спершу поховати батька. Фітуссі кашлянув і щось пробурчав. Ерван нагадав, що вони з сім’єю хочуть відмовитися від помпезних паризьких церемоній і поховати Командора в тісному колі на острові Бреа. Фітуссі не міг не дозволити йому сісти на літак наступного ранку (увечері рейсів більше не буде: Ерван усе-таки полетить з братом і сестрою). Після повернення вони матимуть час, аби взятися до іншого поховання — його кар’єри.