— Тіло перевіз не він, а ми з Плагом. Коли помітили його зникнення, вирушили на пошуки. Знайшли тільки труп, і я відразу вирішив його сховати. Хотів, щоб тіло знайшли значно пізніше. Тимчасом планував відшукати Фарабо.
— Що було далі?
— Ми шукали його всіма околицями. Потім перестали. Я сподівався, що він повернеться сам.
— Чому?
— Через нейромедіатори. Я не знав точних наслідків раптового їх скасування, але Фарабо мав страждати, його, мабуть, ламало.
Погода остаточно зіпсувалася: так на дно опускається важкий каркас судна після трощі. Море перекочувало свої гіркі хвилі. Темна маса води розбивалася об скелі й пінистими батогами опадала між кам’яних зубів.
— Приходили жандарми, запитували, чи не втікав котрийсь із наших пацієнтів. Я все заперечував і більше не бачив жодного поліцейського. Не забувайте, що Фарабо нібито помер 2009-го. Знову запанікував я вже згодом, коли ви ще раз приїхали щось винюхувати…
— Як Фарабо міг цілком зникнути з радарів?
— Завдяки Ізабель Баррер-Юссено. Він ніколи не організував би втечу без спільника на волі. Не знаю всіх подробиць, але вона, певно, звідкись забрала його. Можливо, навіть брала участь у вбивстві: ця жінка була справді…
Катц-Баррер підготувала ґрунт, забрала Фарабо з ланд, організувала вбивство Анн Сімоні, Людовіка Перно, напад на Ґаель — від якого остання врятувалася, але через це загинули інші… Зубчики всіх шестерень історії досі ще збігалися не повністю: чому Фарабо зупинився в розпал убивств? Після інциденту в Сент-Анн звірства припинилися. Цей період тиші підтвердив провину Кріпо.
Ерван запитав про це в Ляссе.
— Відповідь проста: саме тоді Фарабо знову почав лікуватися. Нейронні рецептори нарешті виявилися заблокованими. Його агресія вгамувалася.
— Звідки він дістав ці препарати?
— Наприкінці вересня до мене прийшла Ізабель Баррер. Фарабо вийшов з-під контролю. Я був ще більше шокований. Мене приголомшила її участь у цій історії. Тим паче, що та, кого я раніше знав, тепер була чоловіком. Ізабель усе зрозуміла: мої досліди, «Фармакон», його катастрофічні наслідки. Вона попросила транквілізаторів і аналогів.
— Ви не бажали зустрітися з Фарабо?
— Ізабель і слухати про це не хотіла.
— Ви дали їй препарати?
— Я не мав вибору. Слід було вгамувати Фарабо, а вона ще й погрожувала розповісти все флікам і журналістам. Ізабель зникла разом із пігулками, і я ніколи більше її не бачив.
Нарешті вони дійшли до соснового бору. Зелена глиця, сіра кора, червоний пісок: усе здавалося абстрактним, непроникним, як тоді, коли надто близько підходиш до картини.
— Коли Одрі заскочила Фарабо на хаті в Лувесьєнні, — заговорив Ерван, — він був не надто спокійний. Ваші пігулки його не втамували.
Ляссе розпачливо розвів руками.
— Ізабель на той час уже два дні лежала мертва. Фарабо не знав, що саме вживати й за якою схемою. Без мене й Ізабель він не міг лікуватися.
Ну нехай. Перемикаємо швидкість:
— Останніми тижнями Ізабель Баррер-Юссено під іменем Еріка Катца відновила спілкування з моєю сестрою Ґаель. Вона хотіла заманити її в пастку?
— Можливо. Фарабо не завершив своєї помсти, він, мабуть, вимагав ще однієї жертви.
Ерван уявив Ізабель у ролі учениці, готової на все, аби догодити своєму хазяїну, постачаючи йому жертв.
— Де, на вашу думку, він зараз?
— Гадки не маю.
— Якщо він повернеться до рідного гнізда, ви…
— Не бійтеся, попереджу вас. Я зроблю все, щоб зупинити різанину. Мене виснажили ці смерті, це насильство, ця нескінченна втеча… Я готовий відповісти, як ви кажете. Якщо не довіряєте мені, можете поставити своїх людей довкола ЗПП.
— Уже поставив. — Ще одна деталь не сходилася. — Я за цей час кілька разів стикався з Фарабо: він у неймовірній фізичній формі як на свій вік. Нагадує радше колишнього атлета, ніж пацієнта психлікарні, накачаного медикаментами.
— Це ще один наслідок лікування. Принаймні в першій фазі. Кажу ж, його нейронні рецептори перевантажені. Фарабо працює в посиленому режимі, якщо можна так висловитися.
— А ви самі його не боїтеся?
— Ні. Він усім зобов’язаний мені. Цей чоловік ніколи не підняв би на мене руку.
Доктор Франкенштейн, певно, думав так само, поки створений ним монстр не вбив його наречену. Але ці тонкощі Ерван уже помітив під час їхньої суперечки на тему Плага: прекрасний Ж.-Л. володів неабиякою фізичною силою. Він, можливо, боявся тюрми чи провалу, але не зіткнення з надто збудженим психом.