Ерван запізніло усвідомив, що кусає руку, аби не кричати, — не хотів будити Лоїка. Не зараз. Не відразу. Подивися ще.
Убивця спрацював швидко, вправно, ніби мисливець. Оголив живіт, упевненим рухом зробив посередині вертикальний надріз сантиметрів на тридцять і розширив краї рани. Вочевидь бабрався в крові й нутрощах — навіщо? Аби щось туди покласти? Провести страхітливі ритуали? Вийняти органи?
— Що відбувається?
За спиною в нього стояв Лоїк. Ерван відразу опустив ліхтарик і повернувся до дверей.
— Не заходь!
Лоїк відштовхнув брата. Місячного світла було достатньо, щоб розгледіти тіло, але він вирвав у Ервана телефон і посвітив на труп. Промінь кілька секунд здригався, тоді зник: Лоїк упав на коліна.
Зараз. Ерван знав, що треба робити, цієї миті він дуже чітко це усвідомлював. Він був фліком. Він був слідчим. Натягнув рукав на долоню, аби не залишати відбитків, і пошукав телефон. У світлі ліхтарика зринув труп. Лоїк завив, затулив обличчя руками, щоб не бачити цього.
Напису, який убивця зробив на білій стіні кров’ю Ґаель.
Ці червоні літери були адресовані їм: братам, приреченим, тим, хто щойно втратив усі причини, з яких варто було жити. Окрім помсти.
«Ви думаєте, що шукаєте його, але насправді це він іде вашими слідами», — сказав йому Ляссе. Ерван не звернув особливої уваги на його попередження. Вважав Фарабо загнаним звіром, якого вб’ють за першої ж нагоди. Знову ж таки, він помилився.
Загнаним звіром виявився він. Він і всі, хто залишився від його сім’ї.
Ерван повернувся в теперішню мить, а решту зробив профі, який жив у ньому. Літери на тиньку ще зблискували, кров на підлозі не встигла висохнути: цей покидьок випереджав їх лише на кілька хвилин.
— Ти взяв із собою пістолет? — запитав він у Лоїка, який досі стояв на колінах.
— Щ…що?
— Я питаю, чи ти взяв із собою 9-міліметровий, який недавно купив.
Ерван не зводив погляду з жахливого напису. Убивця був добре поінформований — певно, вважав, що Меґґі вже відійшла у небуття.
— Він у моїй спальні.
— Піднімися по нього й виходь до мене надвір. Покажемо цьому виродку.
Коли Лоїк приєднався до Ервана, той оглядав землю під вікном спальні Ґаель (узяв потужний ліхтар із кухонної шафки). Жодного сраного сліду. Мерзла земля затверділа, ніби в зоні вічної мерзлоти.
— Послухай! — видихнув Лоїк.
Ерван прислухався й розчув гудіння двигуна, ніби вмерзле в лід. Та паскуда залишала острів на своєму човні. Не змовляючись, брати кинулися до маяка Розедо. За кілька секунд стояли біля підніжжя вежі на південно-західному березі.
Саме вчасно, аби помітити «Зодіак», що вимальовував мереживо піни під небом, усіяним зорями.
— Хана, — прошепотів Лоїк.
Ерван подумав про Ґреґуарів «Boston Whaler», але човен стояв щонайменше за десять хвилин пішки звідси, тобто за цілу вічність, особливо якщо вбивця вирішив причалити до континенту на мисі Арквест.
Подумавши про це, він знову підняв погляд і нічого не побачив: «Зодіак» зник під повним місяцем — а це означало, що він прямує на захід, а не до Південного острова.
— Дурень… — промимрив він, — повертається в рідний дім, у Шарко.
Ця думка наштовхнула його на іншу. Він вийняв із кишені телефон. Перш ніж вийти з гри, хотів ще востаннє стати до бою.
Сьома ранку: в рядових сніданок. Ерван набрав номер школи пілотів морської авіації при базі «Керверек», «К-76». Коротко назвався капралу, який підняв слухавку, вимовив чарівне ім’я: Бруно Ґорс.
Нарешті його зв’язали з лейтенантом «Зростай-або-помри», найобдарованішим третьокурсником на потоці.
— Це Ерван Морван.
Нетривала пауза, далі довгий свист, суміш захвату й іронії.
— Отакої, пташенятко…
Ерван, цілковито розбитий, все-таки мимохіть усміхнувся: впізнав гівнюка, який намагався вбити його копняками сабо в душових «Керверека». Справжній військовий, який бачив життя в кольорі хакі, а смерть — у триколорі. Хірургічна машина для знищення, прикрашена кількома золотими галунами на плечах — аби на сонці блищало.
— Хочеш домовитися про матч-реванш?
— Пропоную здати тобі вбивцю Вісси Савірі.
— Нахріна це мені?
— Цей чувак підштовхнув Ді Ґреко до самогубства.
Знову затяжна пауза. Ервана опанували сумніви. Кинув погляд на екран: досі на зв’язку.
— Хто це? — нарешті запитав військовий.