— Надто довго пояснювати. Один псих, на чиєму рахунку понад двадцять убивств, половину з яких скоєно вже після вересневих.
— Чому ти сам цим не займаєшся?
— Моє керівництво мене кинуло.
Ґорс вибухнув реготом:
— Маєш на увазі, намагається будь-що тебе заарештувати!
— Точно.
— І з якого б це дива я тобі допомагав?
— Бо здобич усього за кілька кілометрів від твоєї бази.
— Де саме?
— Спершу заїдь по нас. Ми біля маяка Розедо на Бреа.
— «Ми» — це хто?
— Я з братом.
Знову гиготіння. Якби Ґорс стояв перед ним, Ерван, мабуть, зацідив би йому в пику, але відстань давала змогу обійтися без найгіршого і, можливо, знайти спільну мову.
— Я вже не в тому віці, щоб підтирати сраки новачкам.
Ерван закусив губу, аби проковтнути образу. У сяйві місяця все нагадувало не проявлену плівку. Земля зблискувала, море мерехтіло. Вітер пронизував до кісток. Усе тіло пропекло їдкою гіркотою.
— Ґорсе, він щойно вбив мою сестру. У нашій сімейній хаті, на Бреа. Він ледь устиг втекти від нас на «Зодіаку». Думаю, прямує до Локірека. Він спробує проникнути до ЗПП Шарко.
— До фабрики монстрів? — моторошним тоном поцікавився лейтенант.
— Звідти він і втік. Там його… створили.
Ґорс заговорив чистим, дзвінким голосом — як на ранковій перевірці під прапором:
— Недоречно казати, що тобі щастить, але в нас зараз є «Super Puma» для тренувальних маневрів. Будеш мені винен, довбню. Умієш брати — вмій і віддати.
Удари лопатей шматували нерви. Кабіна з голими стінами, металевою підлогою і лавою по центру, оснащеною ременями, більше нагадувала «Cessna», в якому вбили його батька, а не шкіряний VIP-салон. Машина вміщала дюжину солдатів, але зараз їх було тільки восьмеро (разом із двома пілотами на передніх сидіннях): спиною до спини, в бойовому спорядженні, готових до битви.
Ерван і гадки не мав, як Ґорс зміг підняти в повітря цю монструозну машину — «AS332 Super Puma» — під носом у вищого керівництва, але дякував за це Богові. А ще — за оперативність цих хлопців. Від його дзвінка до появи гелікоптера над Boston’oM не минуло й двадцяти хвилин.
Якщо вони не помилилися в розрахунках, ще встигнуть схопити Фарабо або на морі, або на землі, перш ніж він дістанеться ЗПП.
Лоїк не був упевнений щодо точної моделі «Зодіака», як і щодо потужності його двигуна, але втікач мусив подолати кілометрів із п’ятдесят, а це зайняло б щонайменше годину. Тож залишалося менш ніж півгодини, аби знайти і завалити його — щодо кінцевої мети їхньої місії усі дійшли згоди. І мови не було про те, щоби спіймати Фарабо й дозволити йому в теплі й добрі доживати віку в інституті, на гарячих бульйонах перед телеком.
Ґорс, який оглядав узбережжя з-за ілюмінатора, облишив свій бінокль і сів біля Ервана. Відслонив один навушник і прокричав:
— Хлопці, яких ти бачиш, — найкращі пілоти на своєму курсі. На землі це найнадійніші бійці, на яких я міг би покластися. Вони за мій зад руку собі відрізали б.
— Вони й так мають це зробити, хіба ні?
В Ервана вихопилася ця провокаційна фраза — натяк на випробування «по limit» і самокатування, якого Ґорс вимагав від своїх людей.
— Не починай свої дурощі! — виплюнув лейтенант, повертаючись на пост спостереження.
Ерван мовчки кивнув. Власне, не найкращий час гратися в розумника. Вони з Лоїком були вдягнені так само, як і господарі гелікоптера: куртки й брюки в камуфляжі з водонепроникної та вогнетривкої матерії, тактичний жилет зі спорядженням, радіонавушники на голові… Не вистачало тільки головного: рушниці FAMAS Fi 5.56 х 45 мм з прицілом та самозарядного пістолета НК USP 9 х 19 мм «Парабеллум». Ґорс і чути нічого не хотів: Морвани можуть взяти участь в облаві, але не мають вистромляти носів. Якщо вони натраплять на звіра, то зможуть лише загавкати, тобто попередити інших через радіозв’язок. Усе було й так непогано — і, щиро кажучи, навіть дивовижно.
Вони вже здолали дві третини відстані між Бреа та Локіреком і щойно проминули природний заповідник Сет-Іль, так і не помітивши човна, який міг би належати Фарабо. Ерван засумнівався: можливо, вбивця втік до затоки Сен-Бріє на сході? У такому разі вони подалися в протилежному напрямку.
— Наближаємось до затоки Ланніон! — заволав Ґорс, перекрикуючи ревіння гвинта. — Підлетимо до узбережжя й опустимося. Зараз відплив: далі твій хлопець не просунеться. Щойно помітимо, сернемо йому на голову кількома снарядами й сядемо.
Ерван відчував до лейтенанта глибоку вдячність — і своєрідне захоплення: цей солдат, який намагався вбити його два місяці тому, після першого ж дзвінка забув про всі нарікання. Ерван не міг би знайти ліпшого партнера: він мав виняткові здібності військового ватажка й миттєву реакцію в надзвичайних ситуаціях, байдуже в ролі керівника, чи в якійсь іншій.