— Розбудіть мене о дев’ятій! Це дуже важливо!
У своєму номері взявся до роботи: дві години, щоб обдовбатися ледь не до смерті. Стягнув з ліжка накривало й розклав свій арсенал на простирадлі: столова ложка, кокс, сода, запальничка, флакончики з фізрозчином, фольга й бонг. Погнали, шефе.
Наповнюємо ложку: три частки коксу, одна частка соди, трохи фізрозчину. Підігріваємо. Коли рідина починає тремтіти з країв, забираємо від вогню — головне, щоб не кипіло. Відкладаємо. Невдовзі на поверхні з’являється масляниста крапля: кокаїнова основа. Підігріваємо ще, тоді кутиком простирадла вимочуємо рідину. Трохи води, щоб охолодити олію, що застигає. Знову прибираємо рідину, очищуємо згусток: «free base» готовий. Є з чого забити першу трубку.
Із тим, що Лоїк намислив, йому доведеться приготувати собі щонайменше двадцять шматочків. Коли він викурить їх, від мозку залишиться чорна прірва, від серця — мертвий шмат м’яса, а вени перетворяться на свинцеві труби. Якщо все піде добре, саме цієї миті дівчина з рецепції, стурбована тим, що він не відповідає на дзвінки, підніметься сюди та знайде його.
Коли дійшло до другого шматка, кімнату вже сповнював сморід паленої соди. Вогник запальнички обпікав великий палець, Лоїк відчував, як тіло вкривається сиротами. Поклик наркотика. Його план ризикований, але в ньому є і радісна частина: передоз як смертельна зброя — що може бути кращим?
Лоїк продовжив свої маніпуляції: кокс, сода, фізрозчин, вогонь… Усі нарики знають «free base»: коли ваші вени нагадують засушені ліани, а шкіра така поштрикана, що страшно: чи не почнеш сцяти через руки. Тоді переходиш до куріння. Лоїк ніколи не купував крек на вулиці: волів куховарити власноруч. Тоді стаєш маленьким хіміком і переконуєш себе, що куриш очищений продукт. Насправді це те саме лайно, що продають на вулиці, але наркоман любить плекати ілюзії, це всім відомо.
На п’ятому шматку він подумав, що може почати курити й одночасно куховарити. Ні. Після третьої затяжки не зможе думати ні про що, окрім четвертої, і так далі. За кілька вдихань крек підсаджує вас на свій гачок і перетворює ваше життя на пекельну ланцюгову реакцію.
Шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять… Нарешті він сполоснув останню грудку й оглянув свою здобич на простирадлі. Двадцять кавалків — квиток в один кінець, ніби в Хлопчика-Мізинчика.[151] Мороз у тілі вже викликав тремтіння. «Вільний» кокаїн непереборно манив його, випари наркотика лоскотали ніздрі; так фантомна кінцівка мучить каліку.
Бонг. Фольга. Він розколов перші кілька шматочків і підкурив. Менш ніж за кілька секунд дим потрапив у кров через слизову легенів, тоді кров піднялася до мозку і там вибухнула. БАБАХ! Ейфорія огорнула його, ніби фольга — трубку. Приємне, пекуче, мерехтливе. Він відкинувся навзнак і вдарився головою об підвіконня. Але нічого не відчув.
Невідомо, скільки минуло часу, але його було замало: Лоїк уже знову падав на землю. Швидше, ще один шматок. Розламую, кладу, підпалюю. Це було ніби скінчити ще відразу після еякуляції, чергування насолоди й втрати самого себе. Кожне вдихання стало благословінням, кожне скорочення серця — цівкою щастя. Його єство розтягнулося в просторі: він усе міг, усе знав. У мозку ніби в прискореному темпі жевріли золотаві іскри. В голові зринали геніальні ідеї. Божевільні ставки на біржі — треба записати — вражаюче відкриття у Ваджраяні — треба помолитися — безпрограшні рішення для збереження опіки над дітьми — зателефонувати Софії… Усе вирішено. Усе виправлено.
Ще один шматок. Тепер Лоїк був янголом під високим склепінням церкви. Фрески на стінах зверталися до нього, розпитували про Бога, а він відповідав спокійно і впевнено. Ще одна порція. Наступний поверх. Поверх спогадів, смачних, ласих, огорнутих перламутровим оксамитом, підбитих горностаєвим хутром. Заплющ очі й поринь туди. Він піднімав руки й підтримував небо. Він знюхував хмари й був «на ти» із Всесвітом. Усе гаразд.
Розбив собі голову об кутик якихось меблів. Не страшно. Навпаки: його череп розкрився, вивільняючи космічну змію. Він присвятив їй танець — танок мертвих народу Тараумара, «тих, хто має легкі ноги», мешканців Мідного каньйону в штаті Чіуауа, що в Мексиці. Я марю, я марю, я марю…
Тепер він весь був у крові — потилиця, обличчя, руки. Де поранення? Замість того, щоб піти в ванну перевірити, він підкурив собі ще шматочок. Миттєве зцілення. Коли вкотре попустило, усвідомив, що не може більше рухатися й безперестанку кашляє. Скрізь дим і кров. Скільки шматків залишилося?
151
У казці Шарля Перро Хлопчик-Мізинчик, ідучи лісом, розкидає за собою білі камінці, як Гензель і Ґретель — крихти хліба.