— Я прийшов не для того, щоб вислуховувати дурню про давно минулі часи…
— Помиляєшся: я говорю про сьогодення. Про основоположні події, які пояснюють усе, що відбулося за останні два місяці. Тієї ночі я зрозумів, хто я насправді…
Він моторошно реготнув, мимоволі підніс руку до свого члена.
— Коли Меґґі шматувала Каті, я стежив за нею крізь щілини між дощок ангару. Для мене це було… відкриттям. Пізніше, коли ми кохалися просто там, де відбулися тортури, її тіло більше нічого для мене не важило. Мене збуджував той факт, що я сплю з убивцею в смороді ще теплої крові…
— До чого ви хилите? — скрикнув Лоїк. — Усе, що вам відтоді вдалося зробити, — це втекти з Конґо й зникнути. Ви змінили ім’я і продовжили свою кар’єру схибленого психіатра в Бельгії. Як це пов’язано з експериментами останніх років?
Де Пернеке-Ляссе зітхнув і на кілька секунд замовк. Світло сповнювало кожну мить. Білий опік, який жеврів у голові Лоїка, під стуленими повіками витягувався в чорну риску.
— Повернувшись до Європи, я почав лікувати неврози інших і спостерігати за ними. Саме через них я намагався глибше зрозуміти себе, проаналізувати, чому я так страждаю, не маючи змоги вбити чи завдати болю.
— Вам ніколи не спадало на думку, що це страх не дозволяв вам коїти злочини?
— Упізнаю обмежене й обтяжливе судження натовпу…
— Я був алкоголіком, героїнщиком, кокаїноманом. Я бісексуал і буддист. Я вбив Фарабо. Власноруч розтрощив йому голову. Не вважаю себе взірцевим представником трудящих мас.
— Ти вбив із помсти. Ти вбив, щоб урятувати брата. Ти вбив із наївним переконанням, що робиш добру справу. Ти нічого не знаєш про залежність від зла, про силу вбивчого бажання, яке затоплює тебе та пожирає.
— Я щойно сказав, що сидів на героїні.
— Підстав ножа замість шприца — й матимеш уявлення про те, що я відчуваю роками.
Після передозу Лоїк не бажав знову зазирати у безодню. Але починав уловлювати зв’язок між дрібним покидьком, який хотів виграти Меґґі в Лонтано, й видатним професором, фахівцем з небезпечних патологій: Ляссе-де Пернеке завжди намагався вилікувати лише самого себе.
— Увесь цей час я мусив до отупіння накачуватися транквілізаторами, хімічно каструвати себе й переживати свої поривання через пацієнтів, які коїли злочини без усвідомлення й запалу.
Лоїк здогадувався, яким було його існування. Життя гієни, шакала, змушеного харчуватися рештками чужих злочинів. Він уявляв, як лікар насолоджувався зізнаннями найнебезпечніших психів, дрочив на звіти про розтин їхніх жертв, спав із злочинницями, витягуючи в них зізнання просто в розпал траху в обмін на кілька пігулок чи сприятливий висновок. Вигнаний з африканських земель, де Пернеке без кінця тинявся довкола чужих звірств — так упирі вночі ходять цвинтарями.
— Зустріч із Юссено все змінила, чи не так?
— Нарешті точне спостереження. Так, цей учень приніс мені неоціненну користь: суто фізіологічний підхід, неврологічний аналіз зла.
— Ви ніколи про це не думали?
— Я не мав відповідної освіти. Юссено був водночас психіатром і неврологом. Він вивчав нейронні мережі агресії. Я підлаштувався. Повернувся в університет. Отримав спеціалізовані знання. Тоді ми змогли об’єднатися й відкрити клініку.
— «Феянтін».
— Так, «Феянтін». Просте офіційне прикриття…
Лоїк знав історію «Фармакону»: що тут додавати. Цікавили його глибинні мотиви Ляссе. До того часу психіатр мав лише два способи притлумлення своїх убивчих нахилів: придушити своїх клієнтів транквілізаторами чи змусити їх перейти до дії. Дослідження Юссено давали йому змогу розглянути третій шлях. Внутрішнє стримування. Ляссе підтвердив цей здогад:
— Я знав, що аналізуючи нейронні зв’язки, відповідальні за людську агресію, ми описуємо мою хворобу — з клінічної точки зору. Я також зрозумів, що мої імпульси замикала інша мережа — мережа страху. Наші дослідження нарешті давали мені рішення. Слід було знищити в мені ті нейрони, що блокували вивільнення нейромедіаторів агресії…
Цієї миті, лише тепер, на Лоїка зійшло осяяння. Він помилявся: де Пернеке-Ляссе хотів не вилікуватись, а звільнитися.
— Ви ніколи не шукали вакцини від насильства. Вам важила тільки перша частина досліду, початковий ефект аналогів: посилення агресивності.
Ще одна посмішка:
— Скажімо, я поступово додумався до цього.
— Усе, чого ви завжди хотіли, — це знищити страх, який вам заважав… — вимовляючи це, Лоїк збагнув останнє, що випливало з такого твердження. — Піддослідним кроликом були тільки ви.