Але палала тільки одна будівля. Вікна чотириповерхового будинку плювалися помаранчевими спалахами й потоками чорної сажі. Пожежа ніби насолоджувалася власною міццю, п’яніла, шаленіючи у чорній нічній лазні.
Ервана охопило незрозуміле передчуття. Він схопив за рукав жінку, яка пробігала повз, стискаючи під пахвою дитину, в іншій руці тягнучи якесь начиння.
— Що це за будівля?
Утікачка витріщила на нього очі, схожі на болотяні вогники. Вона не розуміла запитання — радше його абсурдності.
— Що це зараз горить? — повторив він.
— Сен-Франсуа-де-Саль! Коледж!
Він відпустив нещасну й глянув на будинок, на який покладав усі надії. Тепер це був лише червонястий кістяк, чиї стіни обвалювалися, мов підталий цукор. Йому сяйнула думка про учнів школи, але всередині вочевидь нікого не було.
Ерван оглядівся й лише тепер помітив, яке сміховинне обладнання мали пожежники — прості хлопці в шортах і тенісках, які перекидалися відрами з водою, мішками з піском, лопатами землі. За ними наглядали солдати МООНДРК, тобто, здавалося, опустивши руки, очікували наказу невидимого командира.
Ерван скам’янів. Мабуть, у цьому коледжі не було особливо чому горіти, окрім тих архівів, на які він так розраховував. Імена свідків, факти, дотичні до злочинів Чоловіка-цвяха, протоколи допитів і судових слухань у нього на очах відлітали з димом.
Його розслідування закінчилося, так і не розпочавшись.
Цієї миті він згадав про батька. Довго шукати не довелося, досить було просто озирнутися: старий сидів ззаду, спираючись на стіну. Його обличчя, замурзане попелом, нагадувало посмертну маску. Здавалося, Старого не цікавили ні пожежа, ні метушня навколо: він щось креслив паличкою на землі.
Раптом відчув на собі чийсь погляд, підняв очі й побачив сина. Розвів руками, ніби вибачався, й Ерван зрозумів, хто підпалив колеж Сен-Франсуа-де-Саль.
— Проблему вирішено, тепер можеш полетіти зі мною опівдні.
— Та насрати мені на тебе.
Сьома ранку. Ерван сів навпроти батька, за тим самим столиком, що й напередодні, — хоч би де вони були, для усталення звички вистачало двох днів. Він так і не зміг знову заснути: нетямився від люті й власної безпорадності. Відмовитися від розслідування? Нізащо. Він мусив перейти просто до наступного етапу, але наосліп. Відшукати останніх свідків у справі, не маючи ні їхніх імен, ані координат. Відтворити факти, дати, місця без жодної зачіпки.
— Якщо ти думаєш, що я до цього якось причетний, то…
— Я нічого не думаю, я знаю.
Морван налив йому кави. Через чорні окуляри вираз його обличчя залишався ще більш невизначеним, ніж зазвичай. На ньому були сорочка з рожевого льону та бездоганні кремові штани. Поряд із батьком Ерван завше почувався одягненим ніби жебрак.
— Переконання юності… — промимрив Ґреґуар.
У тоні звучала іронія: Ерванові було вже за сорок. Він теж надягнув темні окуляри — варто бути зрівняти шанси в цій битві — і випив каву: без смаку, ледь теплу. Хоча круасан виявився смачнішим.
— Вихід у тому, — вів далі Ерван, — щоб ігнорувати один одного. Їдь до своїх шахт, а я сам виплутаюся.
— Ти знову за своє сплавляння річкою? «Apocalypse Now»[15] у Конґо? Ти повертаєшся до оригінального роману Конрада, який…
Ерван не слухав. Він думав про дивовижне видовище, яке відкрила вранішня злива. З вікна милувався тим, як розлітається ця шрапнель іскор, що засівають землю, а запах гару й далі розливався в повітрі. Можливо, цей дощ і загасив пожежу, але ніхто не дав собі праці накрити гойдалки чи прибрати столи зі стільцями: тут не зважали на вогкість.
Ще один круасан. Що більше говорив старий, то більше Ерван відчував, як відроджується його бойовий дух. Ненависть до батька завжди виявлялася найпотужнішим стимулом.
— Ти все ж таки дозволиш дати тобі кілька порад?
— Годі вважати себе королем Конґо.
— Моє царство обмежується самим Лубумбаші: там ти ліпше голови не вистромлюй. На півночі моє ім’я не принесе тобі жодної користі.
— Я й не збирався ним користуватися.
— А про дозволи ти подумав?
Ерван вилаявся. Одержимий своїм розслідуванням, він нічого не підготував для самої мандрівки.
— Які? — таки мусив запитати.
— Від начальника провінції, від Міністерства туризму, від МООНДРК, від служб відновлення інфраструктури, від управління шахтами… Кандидатів у рекетири багато.
— Я ще нічого не зробив, — знехотя визнав Ерван.
15
«Апокаліпсис сьогодні» — художній фільм Френсіса Форда Копполи на тему війни у В’єтнамі, відправною точкою для сценарію якого стала повість Джозефа Конрада «Серце пітьми».