14
На вершині світу
Лежачи на верхівці світу, на вершині піраміди, обійнявшись і переплівши пальці, Ішоя та Кетца розмовляли так, наче розійшлися лише вчора, наче на них не насувається нова розлука. Над Теночтитланом стояв місяць уповні. Місто спало, чудове й сяйливе. Він розповідав їй історію створення світу, у якій не було місця міфічним богам. Він міркував уголос, уявляючи, як влаштовані ці сяйливі світи. Якщо втеча зі школи при Храмі вже само по собі було великим ризиком, то повернутися в Храм і злізти на його верхівку було у сотню разів небезпечніше. Але тепер, коли вони знову були разом, здавалось, ніби їх ніщо не потривожить. Кетца відчував теплий подих Ішої, відчував пахощі її волосся, бачив її ніжний профіль і ясно-червоні губи, й увесь всесвіт потьмарювався для нього, достоту як зірки на небі тьмяніли поряд з місяцем уповні. Кетца розмовляв спокійно, але серце його виривалося з грудей. Може, сьогодні він бачить цю дівчину востаннє в житті. Певна річ, він і слова не мовив ані про прийдешнє випробування, ані про битву, свідком якої став напередодні, ані про загиблих учнів. Ішоя лежала поряд, заплющивши очі, його губи були вже зовсім поряд з її, і раптом його заполонив жах: смерті у бою він страшився менше, ніж відмови. Але син Тепека не збирався залишати цей світ, не дізнавшись, що приховує серце його подруги.
Коли Кетца відчув, що руки Ішої не відпускають його, що її пальці пестять йому шию, гладять плечі й розчісують волосся, у його грудях зародився німий стогін. Молоді тіла вабило одне до одного, але з різних причин юнак та юнка усвідомлювали, що не повинні відповідати на цей поклик. Кетца розумів, що йому не варто знімати з коханої останній покров дитинства, щоб не увести її у царство мертвих. Він не мав права цього робити. Руки Ішої були для нього останнім притулком, де ніхто й ніколи не заподіє йому шкоди. Саме тому, промовляв він до себе, він не має права її зранити. А Ішоя, хоч і не знаючи, що ця зустріч, можливо, остання, не бажала остаточно втрачати здатність опановувати себе: попереду ще було чимало років навчання у Кальмекаці, й Ішоя не бажала тужити за ним більше, ніж тужить зараз. Якщо за рік розлука з другом обернулася на хворобу, то віднині вона загрожувала перерости у муки. Та попри все думки снували в одному напрямку, а демони тіла — в іншому. Соки молодості впорскувалися в кров, текли по жилах, просочувалися крізь шкіру й нехтували голосом розуму. Кетца геть забув про зорі, повернувшись до них спиною, припав до звабливого тіла Ішої, котра чекала на нього, розтуливши ноги. Вузька пов’язка на стегнах раптом припинила приховувати завзятого воїна, який ладен був кинутися у свою першу й, можливо, останню битву. Там, на вершині світу, Кетца та Ішоя, сплітаючись тілами й важко дихаючи, поступалися поклику життя, там, над Храмом бога смерті, на самісінькій голові Уїцилопочтлі. Ішоя притягувала Кетцу до себе, обіймаючи ногами, й разом з тим відштовхувала, впираючись руками у груди. Він силкувався заспокоїтись, приглушуючи губами стогони дівчини, але добував зовсім протилежного результату. І у ту мить, коли вони вже були ладні порушити обітниці, які давали собі, закохані почули, як хтось підіймається пірамідою вгору. Кетца, наче ігуана, прудко майнув униз і зауважив того ж жерця, який кілька годин тому мало не зірвав його втечу. Жрець стрімко здіймався угору сходами. То було наче ява примари: жрець, загорнутий у чорне вбрання, з розпатланим сивим волоссям копицею, підходив чимраз ближче, а очі його проти місячного сяйва світилися червоним, наче у них горіло полум’я.
Кетца, схопивши подругу за руку, потягнув її вниз по протилежній стороні піраміди. Захоплені стрімким спуском, юнак та дівчина вмить перетнули Центральну площу і вбігли в одну з вуличок кварталу, яка виходила на канал. На цьому місці вони розлучилися. Кетца мусив повернутися у спільну спальню, перш ніж жрець, який зауважив рух тіней на верхівці Храму, почне перевіряти, кого з учнів бракує. Прощатися довелось поспіхом: вони лише кивнули одне одному — обоє розуміли, що з обіймів їм не звільнитися вже ніколи. Ішоя та Кетца покрокували у різні боки, дивлячись уперед і не наважуючись обернутися через плече. Дівчина так і не дізналася, що, можливо, вони бачились востаннє.
Кетца мчав з останніх сил. Тремтячи й обливаючись потом, він проліз у кімнату через те ж таки віконечко, з якого виліз. Не встиг він залізти під покривало, як до кімнати зайшов сивий жрець. Огляд було проведено у якнайретельніший спосіб, але, на свою прикрість, жрець переконався, що всі учні на місці. Кетца, можливо, забувся б у щасливім сні, але не випало: надворі уже розвиднялося. До початку бою лишалося всього кілька годин.