З іншого боку, син Тепека з великою неприязню ставився і до Папалоа, попри те що того вважали його заступником. Начальник гарнізону, певна річ, усвідомлював, що щойно прибулий як на засланця має забагато привілеїв: син найстарішого члена Ради мудреців і начебто протеже імператора особисто. Папалоа наказали допомагати молодикові у всіх починаннях. Утім, він неабияк здивувався, дізнавшись про наміри цього жовторотика щодо підкорення моря. Думка побудувати великий корабель здавалася старому вояці щонайменше безглуздям. Навіщо йому знадобився корабель? Голим дикунам судилося плавати лише на каное, рибалячи поміж островів. Слід зазначити, що Кетцу пристрасть уастеків до моря надзвичайно заохотила. Він був у захваті від того, які міцні човни мали місцеві, вони не боялися виходити на них у відкрите море й боротися з хвилями без жодної шкоди для своїх човнів. На додачу тубільці виявилися відважними мореплавцями, вони йшли на риболовлю навіть у дуже неспокійне море. Вони були справжніми майстрами веслування й уміли здійматися на високі гребені величезних хвиль, долаючи чималі відстані.
Згодом, коли Кетцу стали вирізняти серед решти мешиків, він заслужив довіру деяких тубільців. І що більше він спілкувався з ними, то більш цікавим йому видавалось таке спілкування. Хай там що казав Папалоа, ці люди не надто скидалися на дикунів, тим паче на безмозких койотів, котрі підкоряються лише палиці. Навпаки, багато хто знав кілька мов, серед яких і науатль, і був носієм культури, можливо, давнішої за культуру мешиків. Невдовзі Кетца вже мав надійних побратимів, які ладні були будувати з ним корабель. Знання уастеків у судноплавстві виявилися набагато ґрунтовнішими, ніж юнак гадав попервах: ці традиції випливали з прадавніх часів. Якось Кетца разом з новими товаришами відбирав стовбури, які б годилися для побудови корабля. Раптом він збагнув, чому цих людей прозвали тоуейомес — «рідні, близькі». Насправді уастеки та мешики мали однакові перекази про власне походження. Уастеки теж були родом з далекої землі, а згодом якийсь жрець привів їх на ці піщані береги. Достоту як мешики, вони гадки не мали, де їхня далека батьківщина. Вони були упевнені лише в одному — і це стало для Кетци одкровенням: уастеки вірили, що їхні пращури припливли на величезному кораблі — припливли з-за моря. Частина народу осіла у цих місцях, а решта пішла далі, до вулканів, допоки не дісталися місцини, що звалася Тамоанчан, де згодом звели Теотіуакан. Якщо все сталося саме таким чином, тоді уастеки, поневолені й принижені нині, — це старші брати своїх поневолювачів. А ще виходило, що Кетца має рацію й на тому боці моря справді є інша земля.
Будуючи корабель, Кетца потоваришував з юнаком-однолітком на ім’я Маóні. Попри те, що спілкування з ним було непростим — адже їхні мови, хай і споріднені, все-таки різнилися, — обох юнаків хвилювали однакові ідеї. Маоні навчав Кетцу мудрощів мореплавства. Ця пара, наче дітлахи, проводила час, здебільшого ковзаючи в каное по спінених гребенях хвиль. Коли спадала темрява, вони орієнтувалися за зірками в небі. Так Кетца дізнався, що у цього народу, приреченого на нелюдські умови існування, є календар, набагато давніший за мешикський, який був дуже подібний до того, який склав він сам.
Папалоа з тривогою спостерігав за тим, як розвиваються стосунки столичного юнака з тубільцями. Особисто він не прагнув обходитися з уастеками як з рівнею: командир гарнізону гадав, що якщо ставитися до них по-людському, то вони забажають якихось прав. Він і Кетці висловив свої міркування. Утім, син мудрого Тепека шанобливо зазначив, що за обставин, що склалися, така політика зовсім не видається йому бездоганною, адже тут і тижня не мине без повстання.
— Ці дикуни підкоряються лише батогові, і якби не наша суворість, ми б мали тут гармидер щодня, — кинув на те Папалоа.
Хай там як, наполягав на своєму Кетца, відколи він задіяв у своєму проекті місцевих, принаймні його загін, що зайнятий будівництвом корабля, не бере участі у повстаннях. І тоді Папалоа бридко розреготався, пояснюючи, що Кетца навіть гадки не має, як його використовують: допомагаючи йому, дикуни уникають важчих завдань, які доводиться робити з-під палиці.
— Проблема не у праці, проблема у палиці, — сухим тоном мовив Кетца, додавши при цьому, що будівництво корабля аж ніяк не легка праця: витесувати, рубати та тягати стовбури — це дійсно важка праця, може, навіть важча за працю на полях.
Однак Папалоа не схилявся провадити дискусії. Насправді він дочекатися не міг, коли це столичне хлопченя, що звикло до байдикування, випещене у розкошах, у яких купається син члена Ради мудреців, нарешті змайструє свій корабель, забере своїх друзяк-тубільців і навіки згине у безодні океану.