24
Корабель вигнанців
За десять місяців безперервної праці корабель таки збудували. Кетца та уастеки працювали самі, мало не потай, на галявині серед густих чагарників, на березі річки, що впадала у море. Кетца прагнув не лише сховатися від сторонніх очей, а й захистити витвір своїх рук від грабунку, — до цього часто вдавалися в’язні, за якими наглядав Папалоа. Праця була надто трудомістка, щоб ризикувати її здобутками, — юнак не бажав обертати корабель на набуток непередбачуваних мешканців селища. Первісний задум Кетци зазнав чималих змін завдяки розважливим підказкам Маоні, який, здавалося, всотав потяг до моря з материнським молоком.
Зрештою, вийшла величезна споруда. Корабель спускали на води річки, підмостивши товсті стовбури. Він важив стільки, що коли його було спущено на воду, хвиля, піднята ним, сколихнула прибережний очерет, а звірина, що снувала неподалік, розбіглася по чагарниках. Однак сам корабель не похитнувся, не нахилився — немовби стояв на дні річки. Корабель стояв так незворушно, що багато хто гадав, що він ураз сів на мілину. Але щойно команда зійшла на борт, усі переконалися, що то він так стоїть на плаву — ніби досі не зійшов із суходолу. Кетца та Маоні взялися за передні весла, решта будівничих зайняли ще десять місць для веслування. За командою молодого капітана всі разом опустили весла у воду, і тоді корабель м’яко та легко зрушив з місця уперед, ніби то якесь маленьке каное, а не велетенська споруда з дерев’яних колод. Відчувши, що дерев’яний колос не лише не має наміру тонути, а й іде упевненою ходою, веслувальники вигукнули так голосно, що це почули навіть у селищі. Коли корабель дістався гирла річки, до нього підпливло кілька рибальських човнів — порівняно з ними корабель скидався на кита, що пливе, оточений дрібного рибою. Решта уастеків бігли берегом, ошелешено споглядаючи небачену дивину.
Корабель мав двадцять кроків уздовж, а частина судна, що здіймалася над водою, була заввишки як п’ятеро чоловіків, яких поставлено один на одного. Корпус, який у променях призахідного сонця виблискував позолотою, було зроблено з дерева теокуауїтль — рідкісного різновиду кедра, який удосталь зростав у тутешній сельві. Це були не зв’язані між собою стовбури, а дошки, ретельно обрізані, вилощені, підігнані одна до одної за допомогою пазиків — технології, яку раніше не використовували і яку винайшов Маоні, а Кетца допрацював. Палуба була простора, а під нею розташовувалось приміщення для веслувальників, які там ховались від негоди; місця ставало й для того, щоб кілька чоловік мали змогу поспати. Приміщення нижче ватерлінії, яке мало лаз нагору, скидалося на місткий льох — у ньому зберігатимуться припаси для тривалої подорожі. Здаля корабель скидався на тіло змії в оперенні: на носі — жаске обличчя з гострими іклами, а на кормі — звивистий хвіст. Судно просувалося уздовж піщаного берега, й на нього сходилися подивитися люди: то було гарне й водночас страхітливе видовище. Веслування та жаска зміїна подоба корабля робили його схожим на живу істоту. Для нього ніби й не існувало хвиль: вони розбивались об кіль, ніяк не порушуючи плавкої ходи. Кетца зліз на щоглу, що здіймалася посеред палуби, смикнув за мотузку, — й тоді над кораблем розпустилося величезне тростяне вітрило, яке довершило чудове видовище. Капітан, стоячи на верхівці щогли, помахав на знак вітання рукою, й тоді дорослі та діти, що зібралися на березі, зайшлися у захопленому крику, махаючи руками у відповідь і намагаючись підстрибнути якнайвище. Цей корабель, рівного якому ніхто ніколи не бачив, засвідчував, що давні родичі, мешики та уастеки, знову мали змогу стати братами.
Й лише одна людина стояла мовчки, незворушно. Папалоа не мав наміру дозволити такий союз. Начальник гарнізону ляснув батогом повітря і, різко розвернувшись, пішов геть від юрби.
Йому нічого було святкувати.
25
Мрія переможених
Здавалось, усе просувається так само легко, як новий корабель ковзає водою. Кетца замислився над тим, що досі не має екіпажу. Дотепер син Тепека міг розраховувати лише на свою праву руку — Маоні, який не лише був першокласним мореплавцем, а й уявляв собі всесвіт подібно до Кетци. Завдяки цій дружбі Кетца легше терпів розлуку зі своїми близькими: Тепеком, Уатекі, шкільними товаришами у Кальмекаці. Але найголовніше — тепер юнак мав кому розповісти про свою тугу за далекою Ішоєю. Маоні намагався втішити закоханого оповідками про те, як він повернеться додому, розширивши межі імперії аж до іншого берега моря. Він повернеться в Теночтитлан справжнім героєм і тоді зможе оженитися на Ішої і решті жінок, варто йому лише зажадати. У словах Маоні проступала гіркота, адже молодик-уастек усвідомлював, що ані крихти цієї слави він не дістане: він належав до відринутих, він був койотлем, позбавленим будь-яких прав. Хай які вони близькі, хай які обітниці братерства дають один одному, вони походили з ворожих племен, та ще й Маоні був затаврований клеймом переможеного. Порівняно з його становищем Кетца не мав на що нарікати. Слова друга не приносили йому полегшення, навпаки, вони прошивали йому груди, мов кинджал, змушуючи журитися й через Маоні теж.