Ми з Маоні разом висадилися на берег, неприховано демонструючи мечі, що висіли на поясі. Чорне обсидіанове лезо стає у неабиякій нагоді, коли треба когось налякати чи застерегти від ворожих замірів. Наблизившись до вождя, ми схилилися на знак пошани перед його гамаком. Маоні звертався до касика його, мовою, не дивлячись у вічі. Я не розумів, про що йдеться, але за інтонацією та виразом обличчя вождя збагнув, що його щось турбує. Він був людиною, сказати б, надзвичайно стурбованою: під час розмови повсякчас вимагав, щоб його носили з місця на місце. Тож Маоні ходив слідом за касиком, який сидів на плечах свого ад’ютанта.
Коли ця тривала й напружена бесіда скінчилася, Маоні переказав мені її: вождь прагнув знати, яка мета нашої експедиції; Маоні переконав його, що це лише дослідницький похід і що ми не прагнемо ані воєнних, ані торговельних вигод, що насправді ми не хотіли виходити на суходіл, нам довелося це зробити через надзвичайні обставини, і ми просимо дозволу касика полагодити наш корабель і продовжити нашу подорож. Пояснення, які надав Маоні, схоже, не здалися вождю переконливими, однак він дозволив узяти все, що потрібно, аби полагодити судно, а потому якнайскоріше зніматися з якоря. Як пояснив таїн моєму помічникові, його турбувала не власне наша експедиція, а те, що такий великий корабель, можливо, зверне на себе увагу їхніх ворогів, канібів, які вже давно слідкують за цим плем’ям.
Я не втішився з такої новини, адже саме каніби були справжньою загрозою для нашої експедиції. Тому, отримавши дозвіл касика, я, низько уклонившись, наказав своїм людям щонайшвидше ставати до праці. Маоні пішов шукати годяще дерево у чагарниках, щоб зробити нове весло, а я лишився поряд з вождем — на знак пошани.
Я враз звернув увагу на красу таїнських жінок. Вони носять лише пов’язки на стегнах і ніяк не прикривають грудей. Шкіра їхня за кольором скидається на прекрасне дерево каоба, яким славляться тутешні землі. На їхніх губах повсякчас вигравала тінь посмішки, надаючи їм поманливого, чуттєвого виразу. Мила моя Ішоє, якби на моєму кораблі стало вдосталь місця, я б обов’язково взяв одну чи двох з цих жінок за наложниць. Якби ти побачила їх, ти б зі мною погодилась. А якби ти була моєю дружиною, ти б прийняла їх якнайгостинніше.
Касик наказав підвісити себе на мотузці, яку було натягнуто поміж двох дерев. Підтяжки кріпилися у нього поміж ніг та за плечима, а двоє дужих чоловіків безугавно ганяли його з боку в бік цією мотузкою. Якоїсь миті він, зупинившись напроти мене, зауважив, мабуть, як я роздивляюся його жінок, тож звернувся до мене з питанням, якого я не зрозумів. Показуючи на гурт молоденьких тубілок, виразно повторював слово «кокомордан». Врешті, я здогадався, про що він питає: чи знаю я, що таке кокомордан. Я заперечно захитав головою. Ніколи мені не доводилось чути цього слова. Касик, посміхнувшись, жестом підізвав до себе одну з дівчат і щось прошепотів їй на вухо. Дівчина зайшлася сміхом, глянула на мене, підійшла, взяла мене за руку і повела у зарості.
Мила моя Ішоє! Мені бракує слів, щоб описати тобі, який чудовий той кокомордан. У чому я дійсно певен, то це в тому, що обов’язково повернуся на цей благословенний острів, щоб забрати цю жінку й повезти у Теночтитлан. Вона буде чудовою наложницею й навчить тебе багатьох речей, коли ти станеш моєю дружиною.
Вже полудень минув, а Маоні все не вертавсь. Я захвилювався. Попри молодий вік, цей уастек був найдосвідченішим і найрозсудливішим з усієї команди, тож я заспокоював себе подумки тим, що він ніяк не міг заблукати у сельві. З іншого боку, навряд чи на нього напали сигуаї чи таїни, адже він не лише досконало володів їхньою мовою, а й знав, як заслужити їхню повагу. Зустріч із канібами, казав я собі, ще менш імовірна, адже якщо вони й з’являться, то з моря, а не з глибини острова. Й ще не встиг я обміркувати таку думку, як — ніби у відповідь на мої тривоги — удалині на обрії побачив щоглу якогось корабля. Сигуаї вмить запанікували: почали горланити й заметушилися, навіть не намагаючись згуртуватися і вирішити, як вчинити. Один з ад’ютантів, поспіхом знявши вождя з мотузки, чимдуж помчав у чагарники. Але у гармидері охоронець не зважив на висоту гілок, тож вождь, вдарившись лобом об першу ж гілку, впав на землю. Підібрали його чи ні — я не встиг подивитися.