Усе-таки Кетца ніколи не забував про Ішою зовсім: що більше капітан мешиків закохувався у Кейко, то невідступнішими ставали його мрії про щастя, коли вони житимуть під одним дахом. Він мріяв про свій будинок у Теночтитлані, й думка про повернення ставала невідступною. Але перед Кетцою був ще дуже довгий шлях.
Мореплавець був переконаний, що Ацтлан розташовувався зовсім поруч з островом Сипанго. Окрім краси Кейко, її ніжності та покірності, він побачив у ній втілення власних міркувань. Він закохувався не просто у жінку, а у непомильність своїх міркувань про світ. Кейко для нього була завершенням мапи всесвіту, обертаючись на маршрут нового плавання. Що краще ці двоє пізнавали одне одного, то більш повним ставало їхнє спілкування. Тепер Кейко мала змогу розповісти йому про історію своєї землі, а Кетца пізнавав світ білих людей, маврів та мешканців Азії. Юнак збагнув, що Європа, Близький та Далекий Схід пов’язані між собою непереривними, хоч і непростими, стосунками. Володіння мешиків та їхніх північних і південних сусідів були тим уламком, якого бракувало, щоб скласти мапу світу. Кетца міркував, що було б краще, якби його люди ніколи не зустріли білих людей, але він розумів, що рано чи пізно чи то іспанці, чи то португальці, жадібні до золота, срібла, прянощів та нових земель, які б розширили їхні королівства, дістануться іншого берега моря. І юнак був переконаний, що мешики мають їх випередити.
Кейко була єдиною, на кого він міг розраховувати у цих нових землях. Кетца попросив у вождя білих людей сім речей: корабель, чотири породистих коня — дві кобили й двох жеребців, колесо від воза й по кілька насінин фруктів та овочів, які не росли на його батьківщині. Й врешті Кетца попросив, щоб йому дозволили забрати Кейко. Це була його ціна за започаткування міцних торговельних стосунків. Касик погодився з усіма умовами; натомість висунувши лише одну — хай Кетца залишить йому карту, за якою приплив з Катаю, обминувши мусульманську блокаду.
Це була єдина умова. Та тільки Кетца не мав змоги її виконати.
8
Карта межі світу
Навігаційні карти, які Кетца склав під час плавання, слід було берегти як зіницю ока. Син Тепека настільки був у цьому впевнений, що навіть замислювався, чи не знищити їх. Утім, саме карти були найціннішою здобиччю його експедиції. На них був закарбований детальний маршрут, що поєднував його батьківщину, яку наразі ще не відкрили білі люди, з Новим Світом. Якщо хтось знайде ці карти, то за нинішнього співвідношення сил це буде кінцем для Теночтитлана й решти держав у Долині. Хай там як, а прохання, яке мав білий касик, було нездійснимим. Кетца та Маоні накреслили плани рідної землі, островів у затоці, частини узбережжя Нового Світу й найістотніше — накреслили шлях, яким поєднувалися усі ці території. На картах позначалися відстані, морські течії, напрямки вітрів і прибережний рельєф, на них точно зазначалося, за скільки днів можна подолати відстань від однієї частини суходолу до іншої. З іншого боку, Кетца просто гадки не мав, як влаштовано східну частину світу. Тому він би не спромігся накреслити карту земель, про які нічого не знав. Незважаючи на те, що молодий капітан знав окремі подробиці про Індії, Катай, Сипанго та Молуккські острови, він нічого не міг розказати про обриси цих земель, про річкові та океанічні течії і внутрішні моря. Поза тим, Кетца гадки не мав, де саме маври блокують торговельні шляхи.
Кетца у відчаї зізнався Кейко, що ніколи не зможе забрати її з собою: він не готовий виконати умову, яку поставив йому білий касик. Дівчина із Сипанго, як завжди сяйливо усміхнувшись, попрохала добути для неї паперу та чорнило.
Тієї ж таки ночі Кейко, зігнувшись у три погибелі, сидячи долі по-турецькому, створила найпрекрасніший витвір живопису, який лишень довелося бачити Кетці. Тримаючи у руках три пензлі, різні за товщиною, дівчина лише за згадками намалювала карту земель, у яких побувала, й морів, які перепливла, коли її викрали із Сипанго й переправили до Іберійського півострова. Невгамовна цікавість та бездоганна майстерність у живописі та каліграфії дозволили Кейко відтворити карти, складені капітанами, з якими вона пропливла півсвіту. Руки її літали вгору-вниз із граційністю танцівниці, залишаючи по собі обриси заток, островів та півостровів, котрі, наче перлини, поволі нанизувалися у намисто. На папері дивовижним чином з’являлись обриси річок, озер, внутрішніх морів, пустель та гірських хребтів. І спостерігаючи за тим, як дівчинка у лагідному сяйві лампадки відмежовує воду від суходолу, Кетца щомиті більше втрачав голову від кохання. Споглядаючи за створенням цього нового світу — з нічого, немов створюваного божествами, — юнак мовчки поклонявся Кейко, наче богині. І ось, поволі, поки Кейко створювала карту, завдяки порухам її рук, достоту як у переказах про творення світу, з’являлися країни з чудовими й незнаними назвами: Гог та Магог, Каулі, Тибет, Маабар, Мелібар, Реобар, Сонкара, Зулістан — Кейко промовляла ці назви, лагідно усміхаючись і мало не пошепки. А посеред суходолу з’являлися внутрішні моря: море Гелан, Велике море. Південніше від земель окреслились зовнішні моря та океани: море Сін, Кон-Сон, Індійське море й чимало інших з такими чудернацькими назвами, що Кетца навіть запам’ятати їх не міг. Дивлячись на ці карти, що створила рука Кейко, Кетца нарешті пізнавав форму всесвіту — у такому вигляді, у якому завжди уявляв. Але найголовніше — син Тепека сповнився переконанням, що ця дівчина з’явилася у його житті, щоб докреслити половинку його душі, якої бракує.