І тоді юнак сам для себе вирішив, що єдиний сенс завоювання Нового Світу полягає в тому, щоб проростити тут сім’я прадавнього вчення його пращурів, «мудрих людей» — тольтеків. Кетцу ніколи не вабила ані слава, ані влада. Однак якщо влада, яку він справедливо заслужив як першовідкривач нових земель, могла прислужитися тому, щоб скасувати жертвоприношення, байдуже, ім’ям якого бога, цією силою, імовірно, варто скористатися. От лишень іспанці, чиї тлатоані називалися католицькими королями, не лише не мали наміру покірно шанувати чужих богів, а, навпаки, сповнені рішучості навертати у свою віру навіть у найдальших землях. На капітана мешиків знову налетіла тінь передчуття, неквапного віщого птаха: рано чи пізно ці дикуни дістануться Теночтитлана — якщо його народ не вдарить першим.
10
Всесвітня імперія
Дорогою до Міста королів Кетцу та його воїнів, до яких пристала Кейко, супроводжувала дипломатична місія, яку білий касик віддав у цілковите розпорядження гостям. Мешики, які звикли долати великі відстані пішки, переходити через високі гори, нести зброю та їжу, покладаючись лише на власну витривалість, почувалися яку раю, повсідавшись у кареті, куди не потрапляв ані дощ, ані вітер. Простір ніби збігся, а час виснажливих маршів обернувся на розважальну прогулянку. Кетца уявляв нову подобу Теночтитлана, помережаного дорогами для проїзду коней та возів. Заколисаний легким гойданням екіпажа та розміреним цоканням кінських підків, молодий вожак мешиків бачив сни про майбутнє Теночтитлана після того, як вони завоюють Новий Світ: Теночтитлан, який буде поєднано з підкореними землями мережею морських та сухопутних шляхів, обернеться на велику столицю всіх володінь по той і по цей бік океану. Й ось, споглядаючи сільські краєвиди з віконця карети, Кетца уявляв ці ж самі поля прикрашеними пірамідами на славу Кетцалькоатля. Уельва — перше місто, у якому він опинився і якому дарує назву Точтлан, — стане передмісним редутом судноплавного шляху, який поєднає два світи. Звісно, затоку слід розширити та облаштувати таким чином, щоб уможливити прохід у неї численних експедиційних загонів, що прибуватимуть зі столиці. Поза тим, Кетца зауважив, що ринкові площі в Іспанії непропорційно малі порівняно з такими ж площами у Теночтитлані. Вони не витримають напливу товарів після того, як приєднається новий континент. Тому в Уельві треба буде побудувати базар відповідно до нових обширів світу: він буде найбільшим у світі, бо при новому влаштуванні світу Уельва обернеться на перехрестя торговельних шляхів з усіх кінців землі, поверхня якої збільшиться удвічі. Щоб неозора імперія мешиків стала по-справжньому величною, могутньою й довговічною, найперше потрібно дбати про своїх нових підданців: не можна ставитися до цього порту просто як до пункту для вивезення скарбів, що працює лише в одному напрямку. Уельва має стати місцем взаємообміну між Новим та Старим Світом. Для цього й треба збудувати новий базар. З іншого боку, нові відкриті землі змушували переглянути побудову і самої імперії: Теночтитлан та Тлателолько, захищені озером та горами, безсумнівно, лишаться політичною столицею. Утім, конче потрібно зводити нове місто, на узбережжі — укріплений військовий та портовий центр. Мешики повинні мати гарну затоку для експедицій у Новий Світ, при цьому спроможну відбивати ймовірні напади під час незабарної війни.
Отак, дрімаючи та складаючи плани конкісти, Кетца мандрував шляхами світу, який щойно відкрив.
Кетца зі своїм почтом в’їжджали у Севілью у післяполудневу годину. Перше, що привернуло увагу молодого капітана, були височезні мури, які оточували місто. На відміну від великих міст у Долині, як-от Теночтитлан, Тлателолько і прадавній Теотіуакан, — відкритих, помережаних широкими вулицями з просторими зеленими майданами, із садами та широкими каналами, — нові міста були фортецями, оточеними мурами, баштами та ровами. Кетца дійшов висновку, що мури зводили не за один раз, позаяк вони були не суцільною спорудою, а поєднанням різноманітних стилів та епох. Найдавніші ділянки були із загострених колод, які скріплювалися глиною. Інші були вже вищими та міцнішими, мали невеличкі башти, з яких могли спостерігати вартові. А найбільш недавні, вочевидь, укріплення були у впізнаваному мавританському стилі — Кетца добре вивчив його ще в Уельві. Такі мури були товщими, вищими й значно міцнішими за решту. Місто мало подвійний захист: мури та річку, що оперізувала його, звиваючись. Зайти та вийти з міста можна було лише крізь велику та малу брами, які відчиняли у точно визначений час. Згодом Кетца запише у своєму щоденнику: «Міста Нового Світу оточені мурами, щоб запобігти взяттю міста приступом. Це неабияка проблема для будь-якої армії. Утім, наші війська долали й більш значні перепони: гори, вулкани та крижані озера. Але наш тлатоані мусить зрозуміти дещо, коли поведе наше військо: країну підкорюють, не лише руйнуючи мури та беручи міста штурмом. Узяти приступом мури нелегко, але ще важче увійти у серця тих, хто мешкає за цими мурами. Ось на чому має ґрунтуватися план завоювання. Важко взяти облогою місто, але у сто разів важче — завоювати прихильність його мешканців. Ось у чому зазнали невдачі маври за всі століття свого володарювання. Ці землі виснажені безугавними війнами, розподілами територій, гоніннями, убивствами й жертвоприношеннями. Наше військо має принести мир, а не чергові біди та руйнування. Серця цих дикунів треба завойовувати, промовляючи ім’я миролюбного Кетцалькоатля, а не Уїцилопочтлі, бога війни та жертвоприношень, — цього тут і так удосталь».