Тепек виховував своїх синів за правилами давніх предків, тольтеків, — ба навіть саме слово означає «мудра людина». Саме так Тепек ставився до своїх пращурів, допоки не взяла гору молода партія воїнів. На думку старого Тепека, війна змусила тольтеків не лише не стати мудрішими, а й узагалі — перестати існувати. Тепек ніяк не міг стати на заваді рішенню синів піти у військовий похід. Навпаки, оскільки він був державним службовцем, він був зобов’язаний послати синів служити в імператорську армію. Того дня, коли прощався з синами, Тепек гірко жалкував, що навчав синів науки, поезії і пізнання істини, бо натомість мав би загартовувати їхні тіла в боротьбі та військовому мистецтві. У ті часи здавалося, що війна — то єдина доля, яка чекає на молодика.
Ось про що розмірковував старий, підпалюючи чергову галузку, жертвуючи власним сном задля видужання малюка, котрий лежав у тривожній нетямі між двома нападами болю.
Й що довше він спостерігав за хлоп’ям, то більш невідступними ставали його спогади про синів. Скільки безсонних ночей просидів він біля їхніх ліжок, коли вони хворіли! Й ось тепер, в осінній порі свого життя, міркував Тепек, йому доводиться починати все спочатку. Він зовсім не замислювався над тим, як важко виховувати дитину — він лише намагався захистити хлопчика від страждань. З іншого боку, старий розумів, що йому самому небагато відміряно й що насправді він прирікає малого приблуду знову пізнати сирітську долю. Кімната сповнювалася димом від спалених галузок, і водночас наповнювалася споминами пам’ять Тепека. Годі йому забути той день, коли він отримав трагічну звістку. Проминуло кілька місяців, ніхто нічого не знав, аж допоки прилетіла чутка: з гір спускається військо. Люди виходили на вулиці, залишаючи вдома свою роботу, щоб привітати героїчних воїнів Теночтитлана. Звісно, в юрбі бігли й Тепек разом з двома дружинами. Й ось побачили вони, що до міста підходить не переможне військо, а гурт людей, знесилених втомою та соромом. Їх розбили вщент. Вижила лише купка солдат. Вони несли з собою зламану зброю, замість одягу — ганчір’я та найгірші новини. Від них Тепек дізнався, що в одного з його синів, старшого, поцілила ворожа стріла, тож він помер, не страждаючи. А молодший, котрому заледве виповнилося тринадцять років, потрапив у полон, і його серце віддали богові війни. Тому ж немилостивому богові, якому правив офіри його власний народ. Два народи винищували один одного іменем одного й того ж божества. Якщо й існує у світі більш мерзенний бог, що вимагає жертвувати життями своїх та чужих, синів обох народів, тоді головний ворог — саме цей бог. Так міркував старий.
Тепеку здавалося, що він буде не в змозі носити такий біль у серці. Утім, він пережив не лише втрату синів, а й смерть обох дружин. Такий уже тягар довголіття. Пригорнувши дитину до грудей, старий ревно стежив за галузкою, що диміла, аби малюк вчасно отримав ліки.
Три дні й три ночі Тепек боровся зі сном. Три дні й три ночі він жодного разу не запізнився напоїти малого. Три дні й три ночі він буквально очей не зімкнув, щоб галузки безугавно диміли. Три дні й три ночі він втішав дитину, коли хлопчик починав хлипати. Усупереч сподіванням та переконанням жерців, хлопчик цілком одужав. Старий Тепек спромігся вирвати його спочатку з кривавих пазурів бога війни, а потому — з гидких лап хвороби. Коли сплинули три дні й три ночі, Тепек побачив, що новий син, якого подарував йому Кетцалькоатль, бог життя, спить на його руках здоровим дитячим сном. Й ось цими вузлуватими, кістлявими, зморщеними руками Тепек здійняв хлопчика високо у світанкове небо й нарік його ім’ям Кетца, що означає «воскреслий».
5
Голоси Долини
На відміну від більшості батьків з Теночтитлана, котрі вважали дітей даром богів, Тепек вважав, що саме від богів дітей варто оберігати — щоб не відібрали їх заради воєн та жертвоприношень. Протягом перших рочків життя, поки ще не настав час Тельпочкаллі чи Кальмекака — двох початків мешикської освіти, — дітей слід було виховувати у родинному колі: жінки навчали доньок, а чоловіки — синів.
Можливо, тому, що за віком Тепек уже давно здався б дідусем, а можливо, через те, що втратив обох синів, серце його, і без того ласкаве, пом’якшало, тож Тепек виховував Кетцу в атмосфері ніжності та співчуття, а не суворості, що було властиве мешикському вихованню. Удома до дітей ставилися вельми суворо, немилосердно караючи: сікли зеленими тростинами, кололи шипами агави чи обкурювали димом їдкого перцю, через який пеком пекли очі та ніс. Дівчаток виховували не так суворо щодо тілесних покарань, але завдаючи жорстокого душевного приниження. Якщо йшлося не про дочок повій-йхуяні, котрі мали намір іти шляхом матерів, за дівчатами суворо наглядали. Ті, хто поводився не те щоб розпусно, а навіть кокетливо, змушували ночами підмітати вулиці, й така привселюдна кара була набагато ганебнішою, ніж пороття.